Наслухавшись тут, в Італії, різних історій про невдячних дітей, я з острахом їхала додому, і не знала, що мене там чекає.
На заробітки я поїхала 20 років тому, коли зрозуміла, що діти підростають (у нас з чоловіком їх аж четверо), і треба щось робити.
Тут треба віддати належне моєму чоловікові – він не тільки погодився залишитися з 4-ма дітьми (молодший син ще в школу ходив), але і вміло розпоряджався тими грошима, які я висилала.
Жодного євро не пропив, все йшло у справу! З такою надійною опорою у нас все видило.
Правда, не обійшлося і без труднощів.
Якось мені в Італію зателефонував чоловік, голос у нього був дуже стурбований.
Довго м’явся, не знав, як мені сказати, а потім випалив новину, від якої я аж присіла – наша старша донька дитину чекає!
Все б нічого, але їй тоді було всього 17 років, та й наречений не далеко від неї втік – 19 років!
Питає чоловік, що ж тепер робити?
Я кажу – ну як що? Весілля!
Додому я не приїхала, бо ще навіть документів не мала (тоді це було не так просто). Але чоловік сам з усім впорався – молоді одружилися і стали жити у нас. А невдовзі у нас народився перший внук.
Потім було, що молодший син ледь не вилетів з університету на четвертому курсі. Я тоді теж дуже переживала, бо шкода було, він вчився на платному, і вже стільки шляху пройдено!
Та мій чоловік і тут ситуацію розрулив – поговорив з сином по чоловічому, пояснив, що це його майбутнє, і син якось перездав іспити і зараз він успішний бізнесмен.
Середня донька теж клопотів чимало нам завдала, бо вийшла не дуже вдало заміж, і там постійно до розлучення доходило. В результаті вона з чоловіком таки розлучилася. Але ж двоє діток!
Ми з чоловіком доньку підтримали, я купила їй квартиру, чоловік там ремонт зробив. А потім їй доля посміхнулася, і вона вийшла заміж за дуже хорошого чоловіка.
За 20 років всього і не пригадаю, скільки нам довелося пережити, і вирішити всяких питань. Але я радію, що все це недарма, і що діти належним чином оцінили нашу підтримку, і виросли вдячними.
Тепер ми маємо міцну, дружну родину, де ніхто нікого не звинувачує, що одним я дала більше, а іншим – менше. Ми допомогаємо всі разом тому, кому це більше зараз потрібно.
Приїхала я додому – один син мене машиною зустрів, додому привіз. Там вже донька мене чекає з смачним обідом.
А ввечері ми зібралися у нас вдома великою родиною: дві доньки, два сина, дві невістки, два зятя, 9 онуків! Це ж тільки найрідніших я вам перечислила!
В мене сльози радості на очах були, коли я на них усіх дивилася. Радію, що гроші не пересварили моїх дітей. Бо ж ми з чоловіком не вічні. Головне, що у нас в родині панує мир і взаєморозуміння!
Тепер у мене велика дружна родина! Виявляється, що можна і не посваритися на грошах. Просто, що б не сталося, я завжди підтримувала своїх дітей.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.