Я мама єдиного сина, свекруха для його дружини Валентини. Я ще давно вирішила для себе, що буду добре ставитися до своєї майбутньої невістки, старатимусь уступити їй, як би там не було, щоб у нас були з нею хороші відносини, так усім буде добре. Так буде легше жити.
Нещодавно я приїхала до сина маленького онука няньчити, допомогти невістці закінчити інститут, медичний-останній курс, мене про це діти дуже просили.
Вони казали, що не справляться без мене, тому я маю залишити все і їхати до них, щоб вони могли швидше стати на ноги і мати гарне майбутнє усі.
І якось так вийшло, що я поступово взяла все в свої руки, моя невістка Валентина зовсім не заперечувала цьому і навіть з радістю відсторонилася від всіх домашніх справ та турбот по дому.
Крім того, що я займалася маленькою дитиною, я постійно готувала, прасувала, прибирала, після пухнастого кота мила підлогу щодня, адже маленьке дитя в квартирі і шерсті котячої там бути не має, це ж не нормально.
Я вам скажу, що за весь цей час я втомилася дуже, адже вся робота по дому, дитина мала, все ж було на мені.
Але Валентина, не дивлячись ні на що, все одно мене не любила, завжди ставилася холодно, дивилася неприязно. Не знаю, чому я не влаштовувала свою невістку.
Увесь цей час, що я жила в дітей, я намагалася в усьому допомогти, робила, що могла, ніколи не дорікаючи їй у цьому, навіть коли я побачила, що вона взагалі відсторонилася від усіх домашніх справ.
Якщо людина не розуміє, що вона – господиня, повинна теж щось робити по дому, як поясниш? Краще тихо робити все самій, щоб не було непорозумінь різних і претензій, і я так і робила досить багато часу.
І згодом, у мене склалося таке враження, що Валентина зовсім перестала цінувати мою допомогу та турботу про них. Останнім часом невістка постійно докоряти стала, все їй не так: то пересолила я страву, то вчасно дитину не погодувала, тим чим хотіла дружина мого сина. Ми почали частіше сперечатися. Одні докори та неприязнь у неї в мою сторону чомусь.
Можливо, інша людина на моєму місці розвернулася і поїхала додому, але я так не можу зробити, бо знаю, що невістці потрібно здобути гарну освіту, щоб потім вийти на роботу і добре заробляти, адже синові буде важко утримувати сім’ю на одну зарплату, а грошей на няню і дітей зараз немає. Я це все добре дуже розумію, тому мовчу і далі допомагаю їм в усьому.
Виходить якесь замкнене коло у нас, від якого я не знаю, як знайти вихід.
Я все роблю для дітей, що тільки можу, а вони цього не цінують. Невже Валентина думає, що мені тут у них добре, встаю рано разом з ними, дитина маленька повністю на мені, а я людина вже давно немолода, їсти усім готую, мию посуд, прибираю за всіма, сплю на кухні на маленькому дивані.
Зараз би жила в селі в своїй просторій хатині, і робила б все, що хотіла, була б сама собі господиня, і ніхто на мене не ображався б, а так, виходить, догодити нікому не можу, як би я не старалася. Можливо, роблю щось не так, але як мені ще їм годити? Хоч бери і їдь додому, але я не можу, бо шкода сина якраз.
Фото ілюстративне.
