Хоча мені не дуже приємно це говорити, але я дійсно чомусь так думаю, що у кожної людини є якийсь родич, за якого йому і соромно, і, водночас і шкода його.
У моєму життєвому випадку – це мій молодший брат Сергій. Він здоровий, розумний, нормальний чоловік, але через банальну свою лінь та незібраність сам собі псує своє життя, і толку немає у нього нічому.
У школі Сергій подавав великі надії, був здібною дитиною, але потім став ходити з не дуже добрими хлопцями, і перестав слухати нашу маму і не приділяв достатньо часу своєму навчанню.
Мама завжди носилася з Сергієм, як курка з яйцем, сподіваючись повернути на шлях добрий, але брат бачив, що йому все завжди минається, і взагалі не цінував маминої турботи та піклування про нього, а лише ще більше хотів до себе уваги.
Роки швидко минули, зараз мій брат вже здоровий і дорослий чоловік, якому недавно виповнилося вже за 40 років, а він й досі живе з нашою мамою, і користується її турботою та добротою.
Про створення сім’ї в випадку Сергія і мови бути не може, тому що жодна жінка не захоче брати на свої плечі ще й турботу про дорослого чоловіка: він звик, що навіть мама сама мама купує йому одяг, дає гроші на необхідні речі, готує їжу, пере, прибирає за ним, і тепер брат зовсім не бажає нічого робити самостійно.
На роботу він, звичайно, ходить, але вона у нього така, аби рахувалося – охоронець в невеличкому продуктовому магазині, з графіком 2 дні через 2, там не заробиш багато.
Сергій там мало не кросворди розгадує щодня, та й платять йому за це, відповідно, не багато зовсім. А мама крутиться з ранку до ночі, не присідаючи, цілими днями, як бджілка, аби синочку її було добре: підробляє прибиральницею, купує продукти і робить практично всі справи по дому самостійно, без допомоги свого сина.
Мені на те, як вони живуть, дивитися важко, щиро кажучи: ну ось де це бачено, щоб старенька жінка дорослого чоловіка доглядала, і носилася з ним, як з маленьким дитям?
Так моя мама навіть з моєю донькою ніколи так не няньчила, до брата у неї якесь особисте ставлення. Але якби ж то вони хоч мене у свої справи не втягували, так ні ж: мама вже не молода, і тому вона просить мене обіцяти їй, що після того, як її не стане, то я продовжу доглядати за своїм братом так, як зараз це робить вона. Мама просить, щоб я ніколи не залишала Сергія, завжди була поруч з ним, допомагала в усьому, робила все, як вона, якщо в цьому буде потреба.
У мене просто слів немає, щоб висловити всі свої емоції з цього приводу. Звичайно, я люблю свою маму і не хочу її турбувати, але це мені зовсім не подобається. Чому я повинна доглядати нормального дорослого чоловіка, який сам чудово все може зробити для себе? У його віці вже пора онуків няньчити, а він взагалі серйозно ні до чого не ставиться. Просто, я так бачу, що Сергій звик жити на всьому готовому, і мінятися не хоче.
Якщо пообіцяю я мамі дивитися за братом – доведеться виконувати дану свою обіцянку, а я цього не хочу. У мене є власна сім’я, і діти, яким потрібно моя увага та турбота, та й чоловік не схвалить, якщо я почну робити все для свого дорослого брата.
Що мені робити? Як на старості років пояснити мамі, що няньчитися з братом я не збираюся, щоб вона не образилася і не хвилювалася за нього? І маму образити не хочу, адже вона хвилюватиметься за брата, і доглядати дорослого чоловіка я не збираюся. Хіба я маю стільки здоров’я на двох?
Фото ілюстративне.
