Мама дзвонила мені нещодавно і каже – я до нотаріуса сходила сьогодні, склала заповіт. Хочу, мовляв, все розділити між тобою і Олегом за життя, щоб не було потім, як у наших кумів.
Ну, це старі друзі родини були, їхні діти, дві дочки, пересперечалися пару років назад через майно батьків, яке ті залишили їм. В суд ходили, сперечалися, недобрі речі писали одна про іншу в соцмережах, а такі сестрички хороші були в дитинстві. Ми всі здивовані від того були, як в них зіпсувалися швидко стосунки через якесь майно.
Ну ось, наша мати подивилася на все на це і вирішила, що у нас з Олегом, зі старшим братом, так бути не повинно. Я кажу, ну написала і написала, молодець. А вона – ні, ти послухай, що і як, щоб потім питань не було ніяких у вас до мене.
Загалом, у мами з майна – тільки наша квартира. Я, каже, розділила вам її порівну: Олегу – половину, а тобі, Іринко – одну шосту! Я мало не сіла від несподіванки. Оце тобі «порівну»? Нормально, так порівно поділила мама майно дітям?
Квартира, в якій все життя живе мати наша – невеличка двокімнатна квартира в панельному будинку на краю столиці. Район не самий престижний, квартира без ремонту. Але за столичними цінами і таке житло є вельми хорошим.
На сьогоднішній день квартира належить на дві третини мамі і на одну третину – мені.
Колись давно батьки приватизували квартиру на трьох – на себе і молодшу дочку, особливо не розбираючись в юридичних тонкощах і не заглядаючи в далеке майбутнє. Все навколо приватизували, взялися і вони також за цю справу.
Старший син на той момент давно вже виписався з батьківської оселі і жив зі своєю сім’єю окремо. Він взагалі для батьків був молодець, відмінно заробляє, міцно стоїть на ногах, самостійно домігся багато чого. Їздить на джипі, живе в чотирикімнатній квартирі, старшу свою дочку вчить платно в дорогому вузі, будує квартиру для неї.
Коли не стало батька, ми з братом, зрозуміло, відмовилися від спадщини на користь матері. Так і вийшло, що мама стала власницею двох третин, а у мене залишилася лише моя частка.
Саме на свої дві третини мати і оформила заповіт у нотаріуса: пів квартири відписала синові, і маленьку часточку дочці, тобто мені – так, що і у мене згодом буде половина.
А що ти, каже, замовкла, я несправедливо розділила квартиру, чи що? Все правильно! Ірино, адже у тебе вже є! Що тобі не подобається знову?
Варто було б зазначити, звісно, що у мене в житті все набагато скромніше, ніж у брата мого Олега: після розлучення з чоловіком я живу з сином у орендованій квартирі. Працюю, звичайно, і навіть час від часу отримую аліменти, коли колишньому раптом приходить бажання працевлаштуватися. Втім, зазвичай це триває недовго, так що розраховувати мені доводиться лише на себе.
Квартиру я собі не купила, і вже розумію, що навряд чи коли-небудь купить, адже і квартири зараз дорогі і ціни на все високі, часи важкі – заробітку немає зовсім. Не ті доходи у мене зараз. Головне мені зараз – сина поставити на ноги.
На мені також і допомога старенькій матері. Брат теж бере участь, але в основному грошима. Щоденні дзвінки телефонні, капризи, скарги випадають на долю мою. Мама наша людина непроста, і з віком характер у неї стає все важче.
Що вже там гріха таїти, я, звичайно, думала про спадщину, розраховувала, що ділити з братом будуть материнську долю навпіл. І на дві третини від двокімнатної квартири я згодом куплю собі однокімнатну, в якій зможу жити в старості. А можливо, і як-небудь викуплю у брата його третину, тоді взагалі краса. Брат мій Олег не бідує, можливо, з ним можна буде домовитися на невеликі гроші або хоча б на розстрочку платежу.
Що робити з половиною двокімнатної я не уявляю. Викупити у брата я її не зможу точно, купити щось прийнятне для житла теж.
Я така засмучена, розумію, що моє життя не влаштоване, а зараз такі скрутні часи. Як мені вмовити маму заповісти мені половину своєї частки, адже брат багатий, а мені це дуже полегшить життя?
Фото ілюстративне.
