На омріяну відпустку ми з чоловіком збирали гроші майже весь рік. Рік видався важким, то ж ми дуже хотіли відпочити. Дітей ми вирішили залишити з бабусею і полетіти удвох. Але моїм мріям не судилося збутися. Чоловік полетів за кордон в компанії своєї мами. Просто в самий останній момент виявилося, що я втратила закордонний паспорт.
Нещодавно свекруха розійшлася з чоловіком, з яким жила останні кілька років, тому вона захотіла розвіятися. Якось вона зібрала чоловікові речі, що ще залишилися у неї в квартирі і привезла до нас – фотографії, нагороди, якісь подарунки. А чоловік мав необережність при матері проговоритися про відпочинок. На що свекруха відразу почала:
– Твоя мама жодного разу в житті ніде не була. У молодості – можливості не було, адже я про тебе піклувалася. Зараз ось братика твого виховую. Так ніколи світ і не побачу. Пощастило твоїй дружині – хороший чоловік у неї: і на відпочинок звозить, і все що вона захоче – купить. А я нікому не потрібна…
– Мамо, з’їздиш ще. Які твої роки? – заспокоював її чоловік.
– А ви путівки купили вже? – не вгавала вона. А то у мене знайома в турфірмі працює, може знижку зробити.
Приймати допомогу від матері чоловіка – собі дорожче, чесне слово. Але мій чоловік думав по іншому. Він з радістю вхопився за цю міфічну можливість заощадити.
А через кілька днів після цієї розмови, свекруха навідалася до нас в гості, що було дуже рідкісною подією. Попивши чаю, вона майже відразу пішла. І приходила вона зовсім не дарма – про те, що це вона забрала мій закордонний паспорт, я дізналася не одразу. Путівки були заброньовані. І чого такому хорошому туру пропадати? Чоловік вирішив поїхати зі своєю матір’ю. Ми з’їздили в офіс і переоформили путівку на свекруху, що аж світилася від щастя.
Потім мати чоловіка привезла мені свого сина зі словами: – Я з твоїм старшим сиділа, поки ти народжувала другого. Тепер твоя черга.
Молодшому братові чоловіка тринадцять років. У нас двоє своїх дітей. Два тижні, поки вони там будуть відпочивати, я повинна була сидіти з братом чоловіка. У мене ж немає своїх турбот і клопоту. Причому, мене навіть не запитали – потрібен мені тут цей хлопчик чи ні. Розбираючи речі дитини, в кишені штанів я знайшла свій паспорт.
Я запитала брата чоловіка, звідки у нього мій паспорт. Виявилося, що свекруха дала мій документ своїй дитині і попросила його непомітно кудись підкинути. Я подзвонила чоловіку і все йому розповіла. Я зажадала щоб вони негайно повернулися додому.
– Ну що зараз вдіяти? Відпочинемо та повернемося, вже все оплачено. Я поговорю з мамою, не переживай, – запевнив мене чоловік.
Але я і далі стояла на своєму, наполягала, щоб вони негайно поверталися. Почувши про що ми розмовляємо, свекруха почала себе захищати.
– Синку, дружина тобі по великому рахунку ніхто! Я – твоя сім’я. І я маю право відпочити зі своїм сином! За що її по курортам возити? Ось я тебе народила, виростила! А вона тільки вдома на дивані валяється, нічого не робить!
Я кинула слухавку. Якщо чоловік не хоче їхати додому, то і немає у нього більше дому! Сидіти з дитиною свекрухи я не буду!
Після такого недбалого вчинку з її боку. Я зателефонувала батькові молодшого сина свекрухи і сказала, щоб він забрав дитину. Телефон я відключила, речі чоловіка зібрала. Нехай відпочиває там з матусею, а я потім відпочивати поїду – на аліменти, які буде платити чоловік на двох дітей. Живемо ми в моїй квартирі, так що ділити нерухомість нам не доведеться.
Фото ілюстративне – web-nomad.
