fbpx
Життєві історії
Якось Людмилі Василінві невістка принесла свої речі, в яких вже ходила. – Злато, – звернулася вона до дружини сина, – я, звичайно, скромно живу, але не до такої міри, щоб за тобою доношувати твої старі речі. Що ж ти мамі своїй нові речі купуєш, а мені старі несеш? Невістка образилася, мішок з речами забрала. А син після цього мамі подзвонив: – У тещі розмір інший, вона б і рада речі взяти, та не зможе їх одягти на себе. – Раз речі не бере – значить не так вже й погано живе, – сказала Злата. – Не будемо їй допомагати

– Ось я, якщо щиро казати, не так вже потребую, – каже Людмила Василівна, – щоб обноски носити після когось. Тим більше, якби ж то за донькою рідною речі носити, а тут – за невісткою, здавалося б, зовсім чужою для мене людиною.

– Я не розумію тебе, Ірино, – каже її літня сусідка, – я б раділа лише з цього: речі у твоєї невістки модні, гарні, в доброму стані і дорогі. Брала б – ходила б така вся красива, як королева. Ти ж собі на пенсію таких купити дозволити не можеш, а за статурою ви з дружиною твого сина дуже схожі, та ще розмір ноги один. Краса, чого носом крутити? Мені якби хтось віддав – я б лише раділа!

– Розумієш мене, – стоїть на своєму Людмила Василівна, – я й не кажу, що речі погані. Просто це якось не дуже приємно для мене. Тим більше, що і ситуація не така проста, як тобі здається.

Синові Людмили Василівни Олегові 37 років, самій Людмилі Василівні близько до 63-ох. Вона виглядає досить гарною, але з роботи пару років назад все ж «попросили» піти: дай дорогу молодим. І пенсія є, середня, і квартира двокімнатна. І ось – невістка, онукові скоро 5 років буде.

– Вони зі мною ніколи не жили, – пояснює Людмила Василівна, – одружилися 10 років тому,квартиру в кредит взяли, та й виплатили його вже. Обоє вони заробляють добре.

Щиро кажучи, сама Людмила Василівна в глибині душі сподівалася, що з її виходом на пенсію, син стане їй хоча б трохи допомагати.

– Він же має можливість, – говорить мати, – у внука – няня, вони самі не хочуть, щоб я з їх дитиною сиділа. За кордон літають, машину поміняли. Син нову посаду отримав, дуже хороша, перспективна та гарнооплачувана, задумалися про те, що квартиру міську треба здати в оренду, а побудувати будинок в передмісті. Там, мовляв, і просторіше, і престижніше. А мені хоча б на комуналку можна було б трохи грошей давати: я ж свого сина Олега одна виростила.

Людмила Василівна десь через пів року після виходу на заслужений відпочинок спробувала синові поскаржитися, як важко жити на невеличку пенсію, як все дорого в магазинах. Ось і чоботи зимові не може собі дозволити купити літня мати, а на вулиці холодно, мороз, у неї ноги постійно мокрі.

– І що ти думаєш, – сумно говорить пенсіонерка, – чоботи мені привезли, разом з цілим мішком речей старих старого від Злати. Невістки, тобто. Куртку, джинси, туфлі, светрики різні. Так, все хороше, Злата у нас два сезони речі не носить – купує тільки новенькі, останньої колекції і не на ринку, а в усяких там модних бутіках. Але все це – ношене! Невже я не заслужила реальної допомоги грошима? Мені, як бідній людині, старі поношені речі, навіть не запитавши мене?

Людмила Василівна в той перший раз синові і невістці нічого не сказала, але речі носити не стала – віднесла в заклад, куди носять здавати одяг для бідних людей. А наступного разу мовчати не стала.

– Злато, – звернулася вона до невістки, – я, звичайно скромно живу. Але не до такої міри, щоб за тобою доношувати твої старі речі. Що ж ти мамі своїй нові речі купуєш, а мені старі несеш?

Невістка образилася, мішок з речами забрала. А син після цього мамі подзвонив і сказав:

– У тещі розмір інший, – сказав Олег, – вона б і рада речі взяти, та не зможе їх одягти на себе.

– Раз речі не бере – значить не так вже й погано живе, – вважає невістка Людмили Василівни, Злата, – значить не потребує, для чого їй допомагати? Речі все хороші, а свекруха носом крутить. Чому наша сім’я повинна їй допомагати грошима? У неї є пенсія, вона має що їсти. І Олега я зможу переконати. Бюджет сім’ї все одно в моїх руках. Моя мама всьому рада, все приймає з вдячністю, щоб ми їй не дали.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rieltor.

You cannot copy content of this page