Марія була не в захваті, коли Іван повідомив, що перевезе до них свою маму. Про життя з свекрухою вона ніколи не мріяла, тим більше, що і кімнату їй довелося окрему звільнити. Інші бабусі всі з онуками мешкають у кімнаті, а ця приїхала і з порога: – Мені, Марічко, окрему кімнату треба. Стара я вже, мені спокій потрібен. Та й дитині з батьками краще буде.
Звільнили їй кімнату. Далі – більше.
– Марічко, я готувати не буду, та й прибирати теж. Ти вже як звикла, так роби. Якщо що-небудь допомогти – кажи, допоможу, якщо зможу.
Дістала свої коклюшки і сидить, мережива плете. Галинка, дочка наша, до неї одразу прикипіла. Хоч і мала зовсім – три роки, але за бабусею, як хвостик бігає. Та її особливо не вітає, не сюсюкає. Але то казку, розкаже, то волосся розчеше. То вони вишивати сядуть, робити щось.
А незабаром свекруха Марії подружилася з сусідкою – бабусею Любою, її онукові, Андрійку, п’ять років було. Так вони призвичаїлися гуляти разом ходити. Влітку – у ліс, на помітну галявину. Під великою ялиною лежали дві колоди — менші та більші. Ось вони те, що більше пристосували під стіл, а на тому, що поменше сиділи. Брали з собою покривало – на ньому діти відпочивали. Та ще й нехитрий перекус — хліб із сіллю та воду.
Галинка з Андрійком будували з гілок курені, збирали шишки та гралися. А бабусі сиділи, та неспішно розмовляли, та рукоділлям займалися – в’язали.
Іноді хотіли з ними піти інші діти, але бабусі суворо говорили: – Бери свою бабусю, та ходімо! Але іншим бабусям не було коли: вони прибирали, готували, та прали, намагаючись встигнути до приходу молодих з роботи.
Поступово Марія заспокоїлася. Свекруха справді майже нічого по дому не допомагала, проте з Галинкою займалася за повною програмою. Донька стала спокійною, веселою. вивчила багато прислів’їв і приказок, почала добре говорити, любила розповідати різні історії, нехай і напів вигадані.
Приходила до бабусі до кімнати в гості. Там завжди ідеальний порядок: – Речі, Галинко, люблять жити в чистоті, та щоб їх поважали. Ти ж ось яка розумниця: щодня сукню чисту одягаєш, волосся заплітаєш. А ось стіл стоїть. Думаєш, він любить, коли його лисина пилом покривається? А ящики – його кишені. І в них теж порядок мусить бути. Або підлога… Ми ж у неї на голові живемо! Так треба, щоби їй добре від цього було. Ти фантик кинула, а в підлоги тепер там голова свербить. Рук нема, почухати не може.
– Ой, я ж не знала! Я, бабусю, два фантика прибрала – і той, і інший, він під диваном був! А диван їй не заважає? А ми?
– Ні, Галинко, диван не заважає і ми теж. У нього ж така робота. Кожен має свою роботу. Мама з татом працюють, я все життя працювала, ти виростеш, теж працюватимеш. І кожна річ у будинку має свою роботу.
А Марія дивувалася: цікаво виходить – людина нічого ніби не робить, а вдома чистота та порядок підтримуються, як за помахом чарівної палички. І їй, Марії, роботи менше. А ще вона помітила, що до неї, до Марії, всі сусіди почали з повагою ставитись.
Якось йшла Марія додому раніше. На лаві бабки з усієї вулиці сидять, невісток своїх обговорюють. І почула краєм вуха, як хтось у її свекрухи спитав: – А твоя як?
– Моя? Гарна. До мене дуже добре ставиться, по будинку все сама: і готує, і пере, і прибирає. Ще на роботу ходить! Пощастило моєму синові таку жінку зустріти!
Марія аж почервоніла. Зазвичай бабки своїх невісток ганять, а тут таке.
Задумалася Марія: – Дивно, як виходить. До приїзду свекрухи ми з Іваном як кішка з собакою жили. Начебто і любимо один одного, але постійно щось з’ясовуємо. Коли кімнату для свекрухи готували, мало що до розлучення бракувало.
А що ж виходить? Відтоді у нас жодного непорозуміння не виникало! Свекруха за все мене хвалить: і готую смачно, і прибираю швидко і чисто, і за одягом стежу краще за хімчистку.
Та й чоловік дуже змінився: став ще більш роботящий, за всім у домі стежить, мені подарунки дарує. Принесе цукерку Галинці, квіточку чи хустинку матері, а найбільший подарунок – мені. Навіть якось ніяково.
І про Галинку свекруха завжди добре відзивається, каже, що спокійна, розважлива. Що відмінницею у школі буде. А та старається – вже й читати вивчилася, і рахувати, вишиває непогано.
– У мене найкраща свекруха на світі, – думала Марія, – та й яка вона свекруха, вона наче чарівниця! Страшно подумати, що було б, якби вона до нас не приїхала.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
