Валентині Сергіївні зовсім трохи за п’ятдесят, але виглядає вона набагато старшою за свої роки. Одягається жінка дуже скромно, речі свої і чужі, які їй подруги віддають, носить роками, намагається дуже їх берегти. У перукарні не буває ніколи, не стрижеться і не фарбується, засніжені сивиною волосся збирає в акуратний пучок, косметикою не користується зовсім, а нігті завжди стриже коротко. Загалом, багато років економить на собі, і це помітно дуже. Цього помітити неможливо, це усім добре видно.
Єдина їй близька людина – 10-річний син. Так вийшло, що особисте життя у Валентини Сергіївни довго не складалося. Хоча начебто дівчиною вона була симпатичною, і чоловіки звертали на неї увагу у свій час. Але все якось не щастило, зустрічалися не ті люди.
До того ж, мабуть, позначилося мамине книжкове, аж занадто добре, виховання. Загалом, принца Валентина не дочекалася так, а в рік свого сорокаріччя один за одним пішли її батьки на небо, і залишилася в чотирьох стінах абсолютно одна на білому світі.
Напевно, це і направило її до непростого рішення – народити для себе, адже не бачила майбутнього.
– Як ти взагалі про таке можеш думати, – зітхали подруги, коли почули про її наміри. – Валентино, ну у тебе солідний вік уже. Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз вони тобі, тобі й допомогти зовсім нікому, ти ж зараз зовсім одна? Сумно тобі одній жити – собачку просто заведи. Дитину ще ростити треба, багато років. Та ще, в наш час, ростити так, щоб не гірше інших. Як ти одна його піднімеш на ноги зараз? У повній сім’ї це буває непросто! Взагалі, чим ти думаєш? У тебе ні накопичень не має, ні захмарних прибутків, єдиний плюс – квартира своя, але ж це й теж не головне, бо не впораєшся ти сама з дитям малим, не зможеш сама його виховати. Ну і навіщо тобі вже таке на старості років?
Мабуть, в результаті таких розмов Валентина Сергіївна твердо вирішила – викрутиться вужем, але у її дитини буде все, що і у інших дітей. І ніхто не посміє говорити у мене за спиною, що вона в сорок років не може забезпечити своє єдине дитя, і тепер їй нема на що дитині черевики купити.
Синові, Іванові, десять, і у нього дійсно є все, і все найкраще. Перший час подруги намагалися віддавати Валентині для дитини ношені речі – візьми, мовляв, стане в нагоді, може, вдома ходити, або під куртку коли-небудь піддіне. Всі подібні спроби Валя серйозно припинила раз і назавжди – не потрібно їй дитині чужі речі і все. Хтось і образився, не без цього. Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина Катерина зробить все. Щороку возить його на море, купує найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг та взуття.
Звичайно, дається це все нелегко. Валентина постійно шукає різні підробітки для себе, економить на собі. Втім, ніколи не скаржиться. Син її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим і привітним. Намагається вчитися, радувати свою немолоду маму. Він, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по пів зарплати, а потім сидіти ночами над перекладами, аби закрити дірки в бюджеті.
Хоча, як всякий хлопчисько, звичайно, він хоче мати і планшет, і айфон. До того ж у однокласників всі ці речі – само собою зрозуміле. Але, з іншого боку, дивлячись на інших мам, що під’їжджають до гімназії на карколомних авто, в шубах і діамантах, хлопчикові трохи не по собі. Ні, він не те, щоб соромиться своєї немолодий мами в носінні старого пальто і стоптаних чобіток.
Проте опускає голову і кожен раз сумно озирається – якщо хтось із однокласників щось скаже, сміючись, про його немодну маму. А сказати щось недобре можуть запросто в будь-який момент.
– Мамо, а давай тобі шубу купимо? – пропонує хлопчик. – І нові чоботи. А?
– Ой, та навіщо мені шуба та? – сміється Валентина Сергіївна. – Куди в ній ходити? В супермаркет, чи що? Та ну, перестань. Ось якби ми жили в країні, де морози сорок градусів, тоді так, а так з такими теплими зимами шуба не потрібна абсолютно. А чоботи у мене ще як нові. Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може, і ще на рік згодяться.
Хтось вкладає в нерухомість, відмовляючи собі в усьому, щоб виплатити кредит і в старості зажити і не перейматися зовсім ні чим – Валентина ж все вкладає в свою єдину дитину, улюбленого сина. В освіту, виховання, в стосунки. Хоче, щоб у сина було краще життя, ніж у неї самої. Вкладає все, що є, без залишку. І, хоча всім каже, що не сподівається ні на яку допомогу від нього в старості – насправді звичайно ж сподівається.
Тільки от чи правильно вона робить сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pexels.
