Іноді складається враження, що говорити правду нікому не потрібно, бо лише образи залишаються після того. А особливо між рідними людьми.
– Дочка моя Світлана прийшла в гості до мене кілька днів тому, дивлюся, сукня нова на ній. Питаю, купила її нещодавно, чи що? Так, відповідає, купила, як тобі вона? Ну, я людина така, що говорити неправду не буду, я завжди кажу те, що думаю насправді. Чесно їй сказала – мені не подобається. І колір не її, і сидить погано. Ти розмір, питаю, який взяла? Тобі явно мала, як на барабані натягнута. Треба було брати на пару розмірів більше, ну, або стрункішою стати трохи прийдеться тобі, весна скоро, їсти потрібно менше. Вона засмутилася, дивлюся, аж очі вологими стали, – якось мені подруга Надія сказала.
– Хм. А що, дійсно все так погано було з тією сукнею? – трохи не зрозуміла її я.
– Звичайно, що так! Світлана моя взагалі одягатися не вміє, смак у неї так собі, щиро кажучи. Як купить щось – ну, хоч стій, хоч падай. Я їй кажу, ти на людей подивися, он на дочку моєї подруги Оксани зверни увагу! Ось у кого можна було б повчитися і за собою стежити, і одяг підбирати. А дочка мені знаєш що заявила? Мамо, каже, ти живеш на мої гроші, при цьому вічно приводиш мені в приклад якихось жінок, не соромно тобі взагалі? Наступного разу, як до стоматолога підеш, або будинок на дачі зберешся ремонтувати, у дочки подруги своєї гроші проси. Удочери її, каже. Нехай вона тебе і утримує та допомагає тобі.
Світлані 34 роки, живе вона окремо від матері, в своїй квартирі. Сім’ї в загальному розумінні цього слова у Світлани немає, є начебто якийсь чоловік, з яким вона маму не знайомить, і заміж за нього не збирається поки. Подруга моя Надія підозрює, що він вже одружений, інакше навіщо б йому не говорити щось? Хоча точно сімейний статус доччиного кавалера пенсіонерка не знає.
Світлана здогади своєї матері безпосередньо не підтверджує, але і не спростовує. І щось таки Надії підказує, що чоловік цей не вільний. Світлана, оскільки сім’ї своєї не має, усе допомагає своїй мамі. Гроші дає завжди, як тільки та попросить у неї на свої витрати, звісно мама просить небагато, але донька завжди старається допомогти, якщо має можливість.
Надія вже й онуків хоче, але донька поки й говорити про це з матір’ю не хоче, хоча роки минають уже.
– Все треба робити вчасно! Особливо в тому, що стосується народження дитини. Роки минають, донька може залишитися одна, – каже мені Надія.
Світлана спочатку мовчала, а потім сказала матері, а хто ж буде дбати про неї, якщо вона народить дитину, хто ж її гроші дасть? Будеш жити на свою пенсію, сама, хорошу їжу їсти тільки у свята, одяг старий доношувати. Так що сиди, каже, мама, мовчки! Радуйся, що у тебе є те, що ти маєш. І на дозвіллі сядь і порахуй, хоча б для загального розуміння, скільки все це коштує. Я тобі стільки допомагаю, мовляв, а ти завжди проти мене, ще й повчаєш мене постійно.
Якщо матері щось треба, дочка тут же, ні слова ні кажучи, дістає гаманець. Благо, можливість оплачувати все необхідне для матері, і навіть її капризи, у Світлани є. У неї хороша стабільна робота, дуже непогана зарплата, що дозволяє не тільки жити самій на гідному рівні, а й маму забезпечувати трохи.
– Тільки ось раніше вона ні слова не говорила про гроші! – засмучено зітхає Надя. – А тепер мало не кожна розмова зводиться до цієї теми. Ледь що їй скажу проти, що їй не подобається, вона відразу починає. «Сядь і порахуй, скільки це коштує», «згадай, хто тебе забезпечує», «не подобається – іди до того, хто тобі все оплачувати буде так само, як я». Ну ось що це таке? Сил ніяких уже немає все це слухати. Як так можна, докоряти матері грошима? Як це припинити? Дуже хочу для доньки хорошого життя, а вона не розуміє мене.
Фото ілюстративне.
