fbpx

Якось донька нам зателефонувала з чоловіком, просила передати якісь гроші, або подарунки, бо їм зараз важко, не завжди на продукти вистачає. А я їй відмовила, бо самі з батьком живемо за копійки. Я прошу чоловіка переїхати в село, а квартиру здавати в оренду, там якесь порося буде і город, жити буде легше. Та він навіть слухати мене не хоче, каже, що я гадки не маю, як це садити картоплю

Життя зараз якесь таке складне у всіх людей, тому особливо не хочеться зараз скаржитися на все, і так всі все добре розуміють.

З чоловіком ми одружилися в 1987 році, мені тоді було 19 років, а чоловікові – 24. Тоді всі перспективи в житті здавалися райдужними. Зараз ми з чоловіком Євгеном обоє вже немолоді люди, колишні бізнесмени.

Нинішні роботодавці в нас не дуже потребують, а свій невеличкий бізнес нам довелося закрити, через дорогу оренду: спочатку дали зелене світло малому бізнесу, а потім створили такі недобрі умови. Ну, хто займався бізнесом і зіткнувся з великими труднощами, той мене добре зрозуміє.

Після того як ми з чоловіком збанкрутували, ми стали відразу шукати роботу. У Євгена є вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу інженерну посаду його вже не беруть, навичок та стажу немає. Будь ласка: охоронець в маленькому магазині, двірник. Типу – кому потрібен працівник за 50 з довгим хвостиком? У мене тільки середня освіта всього, працювала в 90-х в магазинах, потім весь час чоловікові в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу в сфері прибирання, наприклад. Влаштовувалася в магазини, так тут усі працівники щотижня міняються і вічні недостачі.

Так поки якось ми і справляємося по трохи: чоловік охоронець зі змінами, я працюю нянечкою в дитячому садочку, пенсій поки немає, всюди платять копійки, навіть на елементарні продукти грошей не завжди вистачає.

Є у нас дочка, але вона живе з зятем дуже далеко, та й двоє дітей у них. Їм самим би чимось допомогти хотілося, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо. Зараз взагалі ми в непростому становищі: поки були закриті садочки, ми взагалі в солідні борги влізли. Їмо одну пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо борги. Здавалося б – виходу немає, але він є. Тільки ось як чоловікові пояснити, що цей вихід – краще за всіх інших?

У нас двокімнатна квартира в місті, добре хоч своє житло є! А ще від моїх батьків дістався мені в спадок будинок в селі. До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала вже зовсім слабкою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе. Будиночок так собі, посередній, не новий він зовсім: 3 невеличкі кімнати, але є двоконтурний котел, вода, опалення, так що навіть піч топити не треба. Звичайно, будинок потребує ремонту, але з часом все можна зробити, було б бажання. Тим більше, в основному потрібен тільки косметичний ремонт – побілити і шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені, вікна – склопакети, все добре. Живи собі та радій життю.

Пропоную чоловікові здати тут нашу квартиру і переїхати в цей будинок, в село. Заведемо згодом господарство, город аж 12 соток, садити можна все, що завгодно. За оренду ми будемо отримувати стільки ж, за скільки я працюю нянькою. А з нашого села прямий автобус до міста, 40 хвилин чоловікові їхати до його змінної роботи, ну чому б і ні? На пів години більше, ніж він сам зараз пішки ходить! Але чоловік уперся, і ні в яку, незадоволений на мене: «Ти що – нерозумна людина? Яке село, ми все життя були міські. Які городи, кури і свині, ти ніколи не працювала на землі, і крім кота, у тебе тварин не було, тим більше худобу, через якого вставати о 5 ранку треба. Краще продамо будинок.».

Ну ні! Це єдиний наш вихід, тільки поки цього чоловік не розуміє. Складнощів я не боюся: коли у нас був бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки тягати і вставати вдосвіта.

Як же достукатися мені до чоловіка? Які слова підібрати? Підкажіть, дайте мені пораду! Особливо цікава думка тих, хто знає, що таке сільське життя і міняв місто на село. Я так хочу вашої підтримки і хочу прочитати всі позитивні коментарі чоловікові. А може бути, я десь помиляюся?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page