Віра була професіоналом своєї справи. Працювала вона в стоматології і була хорошим фахівцем. А ще, Віра була дуже красивою. Перехожі задивлялися на неї і не могли відвести очей. І людиною вона також була хорошою. Щира, завжди відкрита до нових знайомств, душевна. Просто мрія, а не жінка.
У 26 Віра була вже кілька років, як була заміжня. Чоловік також був чудовою людиною. Принаймі, всі так думали. Тільки Віра знала, що характер Анатолія далеко був не простий.
Вбираючись вранці, Віра завжди запитувала думку свого чоловіка. Навіщо вона це робила і сама не знала.
– Як тобі мій зовнішній вигляд сьогодні?
– Більше трієчки тобі поставити не можу, – понуро відповів Анатолій і вимагав добавки до сніданку.
– Знаєш, любий, у мене вчора був непростий пацієнт…
– Ой, Віра, не грузи мене порожньою балаканиною, мені нецікаві твої розповіді. Ти б краще дітей в школу нормально зібрала і мені сніданок нормально приготувала.
– Толік, а давай увечері до друзів в гості підемо. Вони нас давно запрошували.
– Набридли мені ці гості. Що там робити? Ти все ніяк не позбудешся від своєї наївності?
Анатолій завжди бачив у людях тільки погане. Для нього люди ділилися на дві категорії: тих, хто хоче тебе обдурити і тих, хто хоче з тебе витягти якусь вигоду. Ось так і жив Толік в своєму світі. Люди в нього всі погані, дружина – не красива, діти – неслухняні. Він взагалі ощасливив свою дружину, одружившись з нею. Вона б без нього взагалі по світу пішла б.
Прослухавши чергову лекцію чоловіка, Віра відправлялася на балкон пити запашну каву. Але вона зовсім не розуміла, що давно вище Толіка на кілька рівнів – і в кар’єрі, і в зарплаті і в освіті.
Так і тривала б їхнє життя в зневірі. Толік весь час був незадоволений і Вірою, і її роботою і дітьми.
Але життя має властивість підносити нам сюрпризи тоді, коли ми їх не чекаємо. Так сталося і з Вірою. Якось раз до них на роботу приїхали колеги з Італії ділитися досвідом. Одному старенькому професорові дуже сподобалася робота Віри. Запросив він її в Мілан на роботу. Так би мовити, щоб вона не зупинялася в своєму розвитку.
– Ніколи! – став на диби чоловік. – Що тобі вдома не сидиться? На кого дітей залишиш? Просто красива ти, ось тебе і кличуть.
– Я, красива? – перепитала Віра. – Так ти всі роки говориш мені, що у мене середня зовнішність, «на трієчку».
– Це все в виховних цілях. Та й лікар ти посередній. Просто зглянулися над тобою, ось і співають дифірамби.
Терпіння у Віри більше не залишилося. Зібрала вона свої речі і дітей і відправилася до мами. А потім поїхала у відрядження в Мілан. І там зустріла чоловіка, в якого закохалася. Він теж був лікарем. Тут у неї відкрилися очі. Виявляється, можна бути коханою, бажаною і виглядати завжди на відмінно.
Хіба можна було так жити? Віра була ошелешена. Розлучилися вони з Толіком, як в морі кораблі. Він незабаром знайшов собі дружину, якій теж ставив не вище трієчки. Але Віру вже це мало хвилювало. Вона цвіла і пахла і завжди виглядала на відмінно. Вона нарешті зрозуміла, що означає бути щасливою жінкою.
Фото ілюстративне – belgazeta.
