В будинку для літніх людей у кожного була своя історія. Марія сиділа біля вікна і розповідала сусідкам по кімнаті в будинку для літніх людей як вона сюди потрапила.
Чоловіка не стало давно, тому сина вона виховувала сама. Зрозуміло, що працювати доводилося багато. Добре, що хоч житло було – від заводу видали однокімнатну квартиру. Сина вивчила, але працювати він не захотів за фахом, боявся відповідальності. Одружуватися теж не поспішав, тільки в 30 років зробив пропозицію Любі. Вона була дівчина красива і розумна, до свекрухи на перших порах ставилася з великою повагою.
Після весілля вони почали жити всі разом зі свекрухою в її однокімнатній квартирі. Люба зраділа навіть такому рішенню, адже до цього дівчина жила в гуртожитку. Щоб не тіснити дітей, Марія спала на кухні на розкладачці. А коли народилася дитина, місця стало зовсім мало. Онук підростав і треба було щось вирішувати з житлом. Саме тоді син з невісткою і вирішили відправити маму в будинок для літніх людей.
Жити там Марія не хотіла, але змирилися, а що робити? Незабаром вона здружилася з Вірою Данилівною. Пенсіонерка була ще тією оптимісткою, все розповідала Марії що все у них налагодиться, завжди говорила про свого онука. Її розмови швидше нагадували вигадки, ніж правду.
Якось до Віри Данилівни прийшов онук. Він весь цей час працював за кордоном і не знав про долю бабусі. Вона йому не говорила, щоб той не кидав роботу. Онук купив великий будинок за містом, мовляв, він колись повернеться і буде в ньому жити. А поки доглядатиме за будинком Віра Данилівна.
В той момент Марія засумувала. Віра Данилівна була її єдиною втіхою, а якщо поїде – зовсім сумно стане жити.
– Маріє, переїжджай зі мною! Я не хочу одна жити, а у внука свої турботи. Погоджуйся! Там і сад, і город, – неочікувано запропонувала Віра Данилівна.
У Марії настало розкішне життя, про яке вона навіть і не мріяла. У неї була своя кімната, зручні меблі, сучасна побутова техніка. Онук Віри Данилівни допоміг їм обжитися і поїхав знову у відрядження.
Марія вже й не згадувала про сина і про те, як він з нею поступив. Але одного разу до будинку під’їхала машина, звідти вийшов син. Він почав скаржитися матері. Мовляв, он як ти живеш, а зі мною дружина розлучилася, квартиру відібрати хоче, з сином бачитися не дає.
Цього разу Марія вирішила не допомагати синові, та й чим, власне, вона могла йому зарадити. Він вже сам може вирішувати свої проблеми, а щодо квартири, вона не хвилювалася, бо знала, що без її згоди ніхто з квартирою нічого зробити не зможе.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
