Я була єдиною дочкою у своїх батьків, тому зрозуміло, що в старості доглядати їх мала б я, до того ж, я завжди жила з ними разом. Батька мого не стало раптово, ще 20 років тому, залишилася тільки мама.
Після свого заміжжя я привела чоловіка додому і ми жили з моїми батьками, добре що хоч будинок у нас був великий. У батька мого завжди був врівноважений і спокійний характер, він мого чоловіка любив як рідного сина, завжди все разом робили.
У мами ж, навпаки, характер завжди був не цукор. Вона ніколи не була задоволена тим, що я роблю, завжди картала мене і сварила, та ще й поміж люди ходила і розповідала всім, яка я погана у неї дочка. Я часто замислювалася, може я їм не рідна, бо інакше я ніяк не могла пояснити поведінку мами.
Та з роками я просто змирилася, іноді у нас і були періоди затишшя, але потім знову через будь-яку дрібницю мама піднімала справжню бурю. Особливо чомусь все загострювалося на великі релігійні свята, я не пам’ятаю жодного Святвечора, Різдва чи Великодня щоб ми з нею не посварилися. То я не те купила, то не так щось приготувала, то запізно з роботи прийшла.
А два роки тому моя мама сильно занедужала і злягла. Звичайно, мені зараз з нею непросто, дуже важко обходити хвору і нервову людину. Колись вона мені говорила, що я не так щось приготувала, і сама йшла і готувала як їй хотілося. Тепер, коли вона не встає, вона просто може кинути тарілку з їжею на підлогу, якщо їй щось не подобається.
Я терпляче ставлюся до цього, бо це моя мама, але ж я також не залізна. Якось до мене прийшла моя подруга Ліда, і я на емоціях їй все розповіла, як то кажуть, вилила душу. В той день мені було якось по-особливому важко на душі, хотілося з кимось поділитися. Я на емоціях навіть сказала, що мені настільки важко з мамою, що я готова віддати її в будинок для літніх людей, хоча, звичайно, я цього робити не збиралася, просто так вирвалося.
На наступний день я помітила, що люди в селі якось косо на мене дивляться, перешіптуються між собою. А потім мені подзвонила тітка, почала мене лаяти, що ж це я таке надумала – рідну матір та й в інтернат? Я не розуміла, звідки це все пішло, поки не згадала свою розмову з Лідою.
Маму, звичайно, я нікуди не відправила, гляділа її до останнього, і цієї зими її не стало, я провела її з рідної хати в останню путь, все як годиться.
Приблизно три місяці тому я почула новину, що Ліда забрала до себе доглядати літню хвору тітку. У тієї немає дітей, то ж своє майно вона відписала Ліді. А днями інша новина рознеслася по селі – Ліда тітку відвезла в будинок для літніх людей.
Судити Ліду я не беруся, я її випадково вчора на ринку зустрілася, вона просила в мене вибачення за той випадок, каже, що бовкнула не подумавши. Ліда почала мені розповідати про те, як важко було їй тітку доглядати, вона спокою хотіла, а діти в хаті постійно шумлять, тітка нервувалася.
Подруга пробувала виправдатися переді мною, чому вона так вчинила, але я слухати її не стала. Я просто розвернулася і пішла, Бог їй суддя. Не знаю, чи правильно я вчинила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
