fbpx
Життєві історії
Якось до мене підійшов син і сказав: “Мамо, здається я одружуватися буду”. Ну й прекрасно, мовляв, коли наречену приведеш до мене, познайомиш нас? А він: “Я її запрошував вже, вона не хоче. Ну, не вважає це за необхідне”. Я так засмутилася, виходить, що побачу свою невістку вперше на весіллі. Тиждень просила сина, щоб привів наречену, вона ледь погодилася. Я вже й не знала, що думати, весь вечір годила їй, а вони лиш два слова сказала. Я своїй невістці і дорогі подарунки дарувала і гроші пропонувала, а вона відмовляється, каже, що їй нічого не потрібно від мене

– Я вже ходжу тихесенько перед тими дітьми, в гостях у них навіть слова зайвого сказати не можу. Уважно їх слухаю, не даю ніяких порад, нічого зайвого не запитую. А невістка, коли я до них прийду, встає, йде в іншу кімнату, закриває за собою двері і там сидить, поки я не піду? Що це взагалі таке? Ну чому так в моїй родині виходить, – сумно розповідає Ірина.

– Можливо ти колись сперечалася зі своєю невісткою?

– Ні! В тому-то й справа, що ніколи й слова поганого їй я не сказала. Це відносини такі у нас, з самого початку, я не знаю, чому. Вона просто мене ігнорує, не хоче спілкуватися зі мною. В гості їх кликала до себе постійно, подарунки дарувала гарні, гроші пропонувала завжди їм. В гості не приходить під слушним приводом, від грошей відмовляється навідріз. Я вже зрозуміла, що марно все, махнула рукою. Приходжу раз в тиждень до онука і сина, займаюся та граюся з дитиною і відразу йду. Син метушиться сам біля мене, чай ставить. А Олеся, коли я приходжу, в іншу кімнату з задертим носом іде демонстративно, ось так.

– Дійсно ситуація якась зовсім неприємна. А син що говорить? Як це пояснює все це?

– А що він може сказати? «Ой, мамо, не звертай уваги на настрій Олесі, все в порядку!». Ну, я і не звертаю. А що я можу зробити тут? Відносини почати з’ясовувати? Ні до чого хорошого це не призведе, посперечаємося лише всі, мені здається. Не дарма кажуть – поганий мир кращий за добру сварку. Тому мовчу я в домі своїх дітей, вони там господарі.

Син Ірини, в шлюбі 6 років, два роки тому у них з дружиною Олесею народився синочок. Вона сидить в декреті, чоловік лише один працює, живуть вони окремо від батьків, квартира в кредиті у них.

– Вони до весілля знайомі були пів року, напевно, все! – згадує Ірина. – Син мій до мене якось приходить і говорить: “Мамо, здається, я одружуся”. Ну прекрасно, кажу, коли наречену приведеш, познайомиш нас? А він – так я її запрошував вже, вона не хоче. Ну, не вважає це за необхідне.

Ірина була дуже здивована – виходить, вона свою невістку вперше на весіллі побачить, чи що? Так хіба робиться? На знайомстві наполягла просто категорично. В один з вихідних перед самим весіллям син привів Олесю в гості «на пироги».

– Весь вечір тільки я і розхмовляла одна, з Олесі кожне слово не можна було витягнути. Але тоді не звернула на це уваги. Зрозуміло ж, в перший раз, людина соромиться в чужому домі. Думаю, одружаться, буду запрошувати їх обідати по вихідним, лід і розтане і ми звикнемо одна до одної.

Але той лід не розтанув не після весілля, ні навіть після народження онука два роки тому. Всі спроби Ірини знайти спільну мову зі своєю невісткою, були невдалими.

– Дзвоню їй, говорю своїй невістці, мовляв, Олесю, зайду до вас завтра, поспілкуюся з онуком, можна? – розповідає Ірина. – Ой, ні, відповідає, ми в поліклініку завтра йдемо. Дзвоню синові, кажу, чому твоя дружина мене ігнорує? Чому не пускає до онука?: «Ой, мамо, що ти таке говориш? Приходь в будь-який день, хоч завтра!» Я йому – так завтра ж ви в поліклініку їдете? В яку поліклініку, каже, ми там тиждень тому були. Приїжджаю завжди не з порожніми руками! Торт везу до чаю, фрукти якісь, іграшку онукові. Він до мене мчить, знає, що бабуся гостинці привезла. Син біжить чай ставити. А невістка з кам’яним обличчям в спальню, і двері за собою закриває постійно. За ці всі роки нічого не змінилося зовсім. І начебто мені ображатися нема на що, любити мене вона не зобов’язана, в гості, за великим рахунком, теж не запрошувала. Але невже так можна? Я ж мати! Вона теж мама, невже не розуміє, що колись сама може бути на моєму місці.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – liveinternet.

You cannot copy content of this page
facebook