fbpx
Життєві історії
Якось до колгоспу приїхав новий агроном із сусіднього села. Христя стала з ним жити. А в агронома дівчина була в своєму селі, все йшло до весілля. Коли Христя дізналася про це, ходила до нареченої просити, на коліна перед нею падала, обіцяла наймичкою їй служити все життя. Хтось повідомив Христі про день, коли її коханий таємно братиме шлюб у хаті свого хрещеного. І щойно щасливі наречені ступили на подвір’я, з садка вибігла розпатлана Христина й стала їм на шляху. «Як ти міг? Як ти міг?» — плакала дівчина. «Піди краще розчешися. Ти ж на весілля прийшла» – сказав наречений і голосно засміявся. А наступного дня селом прокотилася погана звістка

Якось до колгоспу приїхав новий агроном із сусіднього села. Христя стала з ним жити. А в агронома дівчина була в своєму селі, все йшло до весілля. Коли Христя дізналася про це, ходила до нареченої просити, на коліна перед нею падала, обіцяла наймичкою їй служити все життя. Хтось повідомив Христі про день, коли її коханий таємно братиме шлюб у хаті свого хрещеного. І щойно щасливі наречені ступили на подвір’я, з садка вибігла розпатлана Христина й стала їм на шляху. «Як ти міг? Як ти міг?» — плакала дівчина. «Піди краще розчешися. Ти ж на весілля прийшла» – сказав наречений і голосно засміявся. А наступного дня селом прокотилася погана звістка

Жила колись в одному селі одна причинна. Тиха, мовчазна, закупорена у власному світі наодинці зі своїм гоpем. Зла людям не чинила. Ходила селом і розчісувала свої пишні сиві коси. Починала чесати їх коло дому й поки доходила до краю села, акуратно заплітала косу. Верталася, розпліталася і знову йшла в інший бік. За матеріалами

Як люди з нею віталися — відповідала поклоном. Ні з ким до розмови не ставала. Сусіди отримували її пенсію, годували, підліковували, хоч вона зазвичай не хворіла і до старості мала густі коси, стрункий стан і дуже красиві риси обличчя. Дожила до похилого віку й тихо відійшла за межу. Проте історію її кохання, що довело дівчину до божевілля, матері досі переповідають своїм дочкам, котрі переживають бiль нерозділеного почуття.

…Христя була єдиною дочкою овдовілої ще замолоду жінки, котра вдруге не вийшла заміж. Кажуть, хлопцям подобалася, бо була дуже красивою, але любила чоловіка й залишилася йому вірною. І дочка її вродливою росла. Хлопці, подейкують, на паркані висіли, на дерева довкола двору вилазили, щоби подивитися на неї. Волосся мала кучеряве й довге. Косу її можна було тільки двома руками обхопити. А статура тоненька! Хлопці жартували, що в Христі талія і коса майже однакової товщини.

Мати покладала великі надії на доньку-одиначку. Мріяла, що її посватає заможний парубок, то й вона коло них віку доживе в добрі, бо набідувалася за життя — словами не виказати. Та коли Христі виповнилося шістнадцять років, мами не стало. Залишила дочку круглою сиpoтою. Без долі, без родини.

Дівчина пішла працювати до колгоспу. Бралася за будь-яку роботу, гарувала допізна, щоби тільки додому не йти, бо хата без мами стала пусткою. Наробившись, дівчина падала з ніг і на світанку знову бралася до праці. Не одна сільська господиня мріяла про таку роботящу й красиву невістку, але Христя давала відкоша всім кавалерам.

Якось до колгоспу приїхав новий агроном із сусіднього села. Він і став тим чоловіком, що зав’язав дівчині світ. Кажуть, так любила його Христя, що перестрівала після роботи посеред дороги, проходу не давала. І їсти йому носила, і сорочку вишила. Врешті добилася свого. Розквітла ще краще, плечі розправила. Ходила — землі не доторкалася. А коли він одного зимового морозяного вечора посвaрився з нею і пішов із її хати геть, вибігла за ним боса, в самій сорочці, й ішла по снігу майже на край села, хапаючи його за поли кожуха.

…А в агронома дівчина була в своєму селі, все йшло до весілля. Коли Христя дізналася про це, ходила до нареченої просити, щоби відмовилася від її коханого. На коліна перед нею падала, обіцяла наймичкою їй служити все життя. Бо, мовляв, без нього вона збожеволіє. Казала — як у воду дивилася.

Хтось повідомив Христі про день і пору, коли її коханий таємно братиме шлюб у хаті свого хрещеного, бо в ті часи не можна було вінчатися відкрито. І щойно щасливі наречені ступили на подвір’я, з садка вибігла розпатлана Христина й стала їм на шляху. Заплакані очі дівчини були мовби туманом застелені. «Як ти міг? Як ти міг?» — безупину повторювала вона в півголоса. А її коханий (кажуть, мав нездалий характер і ні крихти святого за душею) візьми та й скажи з насмішкою: «Піди краще розчешися. Ти ж на весілля прийшла».

І почала відтоді Христя щодня ретельно розчісуватися. Прокляла, мабуть, свого коханого, бо не дав йому Господь дітей. Пропав скоро й сам.

Та й тепер, коли вже сліду нема від хати, в якій жила Христя, і там де вона спочиває горбик заріс травою і барвінком, матері переповідають дочкам історію її шаленого кохання. Просять не побиватися дуже за невірними хлопцями, щоби, боронь Боже, не ходити по селі, як розчесана Христя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook