Зі своїм сусідом Андрієм Петровичем ми знайомі дуже багато років, живемо з ним по сусідству.
Наші будинки поруч, тому я постійно бачу, коли дідусь виходить прогулятися на свіже повітря.
Ми вітаємося з ним, трішки розмовляємо про життя і про наші буденні речі сьогодення.
Сусід наш колись працював вчителем в нашій школі, тому він любить з нами поговорити, щось цікаве розказати.
А тим паче, що він живе сам, тому, останнім часом, ми його єдині співрозмовники.
В своєму досить таки великому будинку Андрій Петрович живе один, його дружини давно не стало.
Є у нашого сусіда два вже дорослих сини, але вони давно одружені, і живуть в місті далеко від батька, мають свої власні сім’ї.
Я помітила, що сини до свого батька не приїжджали давно, останнім часом його взагалі ніхто не провідував.
На запитання, чому не їздять діти до нього, сусід наш щось починає розповідати.
Андрій Петрович хороша людина, ми з дітьми і чоловіком любимо з ним спілкуватися, він людина цікава, усе цікаве нам розповідає завжди.
Тому частенько увечері запрошуємо дідуся посидіти з нами, попити чаю, і слухаємо його розповіді, а я пригощаю його різними смаколиками, які він їсть залюбки, адже сам такого не приготує.
Така традиція нам усім подобалась, і Андрій Петрович не почувається зовсім вже самотнім.
Сьогодні я не бачила сусіда з самого ранку, тому, коли зробила все необхідне в господарстві, пішла до нього дізнатись як у нього справи.
Старенький сусід просто лежав серед кімнати і я зателефонувала лікарю.
Андрій Петрович лежав в стаціонарі.
Пізніше, коли я зайшла провідати свого сусіда в палату, він уже розмовляв.
Я знову почала розмову за його синів, чому вони давно не приходили до нього, не провідували його, адже наразі за Андрієві Петровичу потрібен догляд.
Тому потрібно їм зателефонувати.
І тут літній чоловік вперше за всі ці роки все мені розповів.
Справа в тому, що коли не стало його дружини, його сини дуже підтримували його.
А пізніше обоє взяли кредити на покупку квартири, кожен хотів забезпечити свою сім’ю житлом.
І якось в обох разом на роботі пішли затримки з заробітною платою, то одні негаразди, то інші.
Одного разу сини приїхали до свого батька в село, і попросили допомогти тимчасово при виплаті кредитів, просили позичити трохи грошей, потім все вернуть.
У батька на той час були заощаджені гроші і сини знали дуже добре про це, але він відмовив дітям.
Після того вони перестали їздити до нього, брали підробітків більше і заробляли на життя, мали свої турботи.
Дідусь лише через своїх родичів дізнався, що в його дітей у фінансовому плані все налагодилось, а з ним не помирились.
І телефонувати сусід дітям не хоче, думає, що вони йому відмовлять.
Непомітно для свого сусіда, я пошукала в телефоні номер одного із синів, і коли вийшла зі стаціонару, зателефонувала тому чоловікові.
Він взяв телефон дуже швидко, вислухавши мене, відповів, що ніхто образи вже давно ні на кого не тримає і скоро вони з братом та сім’ями приїдуть до батька.
Я рада дуже за свого сусіда, що в нього все налагодиться в стосунках з дітьми, а йому буде наука на все життя.
Дітей своїх завжди підтримувати потрібно якщо є можливість для цього.
А в нього вона була, але він пошкодував гроші для рідних дітей, не подумав, що скоро прийде старість і сам потребуватиме допомоги.
Хіба можна дітям в грошах відмовляти у важкі часи, коли вони лежать у тебе в шафі?
Фото ілюстративне.