У моєї подруги Ліди четверо дітей від 5-ти до 16-ти років. Щиро кажучи, мама вона дуже хороша. З усіма її дітьми у подруги дуже хороші щирі відносини, вона із задоволенням влаштовує сімейні свята, виготовляє з ними вироби в садочок, активно приймає участь в шкільному житті своїх дітей, допомагає завжди з уроками, поважає і знає всіх дитячих друзів і розмовляє з кожним по душах, між іншим, вона завжди встигає шити, прибирати, готувати на всю свою велику сім’ю.
Я завжди дивуюся і не розумію, як Ліда знаходить для всього цього час, але вона постійно активна, усім цікавиться, вона краща за тих усіх молодих мам, адже, таке відчуття, що вона знає і може все, зробить все для своїх власних дітей.
І щоб ви хотіли знати, Ліда цілком щаслива та задоволена своїм сімейним життям, та й вона сама весь час про це говорить усім під ряд.
Я ще дуже добре пам’ятаю, коли її діти були зовсім маленькі, чоловік якось запитав Ліду – мовляв, а що б вона хотіла, щоб він подарував їй на Новий рік?
– Не знаю, – розгубилася щиро вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний. Хоча б один день тільки для себе однієї присвятити. Хочу побути на самоті – з ранку до вечора. Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні. Щоб нікому нічого не готувати, не прибирати і не прати. Але це ж неможливо.
Ніхто тоді чомусь не сприйняв це бажання всерйоз. Чоловік купив дружині подарунок хороший, який коштував дорого. Посміялися і забули. І то сказати, це було практично нездійсненно: Ліда мала тоді ще зовсім маленьких дітей, та й взагалі, хто б залишився замість неї з дітьми? Цілий день, з чотирма, малий, мала і ще менше, жарт чи що? Так Ліда і сама була впевнена, що сказала таке зовсім не подумавши.
Чоловік подарував в той раз сережки, і розмову усі забули. Якось звикли усі до того, що мама щодня має виконувати свою роботу. Вихідних у неї не може бути.
А зараз діти у Ліди все вже відносно великі, немовлят немає. Стали вони вже більше самостійнішими. І вона все частіше заводить розмову про те, що хочеться скоріше всіх уже виростити, на ноги поставити, подивитися, хто як влаштується в житті і почати нарешті жити для себе.
А нещодавно мені Ліда, з посмішкою, сказала. Що онуків доглядати вона не буде. Дітей виростила, а онуків нехай вони вже самі доглядають. Подруга мріє купити на старості років хатину в селі, буде жити там в спокої з чоловіком. А діти нехай живуть, як хочуть.
А я вважаю, що тут вона не права, ну як це відмовитися від власних онуків?
Дітей відразу налаштовує на самостійне життя. На осуд людей не зважає, хто був на її місці лише той зрозуміє. Вивчить вона їх, а далі – самостійне життя.
Фото ілюстративне.
