В свої 35 років я не планувала виходити заміж, тим більше, що за плечима у мене було два розлучення. Мене в житті все влаштовувало – дітей у мене не було, але була власна квартира, авто і улюблена високооплачувана робота.
Але все змінилося, коли у нас на роботі з’явився новий співробітник Анатолій. Ми почали спілкуватися по роботі, а потім почали дружити. Ходили разом в кіно, в кафе, а потім ми почали стабільно вибиратися абикуди на вихідні.
Через два місяці він, буденним голосом, запропонував з’їхатися. Ні зізнань у любові, ні подарунків, ні квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці? Я задала питання: «У кого ми будемо жити? У тебе?». «Можемо і в мене, тільки я квартиру знімаю» – відповів Анатолій. Повисла пауза. «Ні, ти не подумай нічого поганого. У мене в селі є свій будинок, 20 соток землі».
«Ну, якщо так, перебирайся до мене» – запропонувала я. І ми почали жити разом. Все було добре, мені нема на що скаржитися. Анатолій виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на машині, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм. Мріяли про те, куди поїдемо влітку.
Якось ми сиділи за столом, їли макарони по-флотськи. І Анатолій запропонував розписатися. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми і так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно буде перед подругами. Так ми і одружилися. Я чомусь не подумала перевірити все, що каже мій чоловік про себе, наприклад, чи справді у нього є будинок, про який він мені розповідав.
Я була не зовсім впевнена, чи Анатолій є тим чоловіком, який справді мені потрібний. Чи не поспішила я, коли погодилася узаконити з ним стосунки. Життя з ним проходило якось прісно, буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може, так навіть і краще?
Через рік Анатолій мовчки зібрав речі і пішов. Зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: «Не йди від мене» – мені зовсім не хочеться.
Але що це означає? У нього хтось з’явився? Я, оговтавшись від потрясіння, зателефонувала йому. «Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати» – сухо сказав мені колишній чоловік.
Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина звичайна, нічого особливого. Але істина мені таки відкрилася, причому дуже несподівано. Я розбирала шафу і в глибині побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Анатолія. Цікаво, про що він писав?
Поклала книгу на тумбочку, потрібно буде вивчити. Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів.
Іноді Анатолій записував детальну інформацію – адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були і цифри, і якісь суми. Хто ці люди? Він у них займав? Вони займали у нього? Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, кинули слухавку. Двох я розговорила, та й вони самі опинилися досить балакучими.
Що я дізналася? З усіма ними у мого чоловіка є якісь стосунки. Він живе за їх рахунок. Займає у них гроші, не віддає. Живе у них, а свою квартиру в цей час здає. Будинок в селі він давно продав. Мабуть, Анатолій знайшов більш вигідну пасію і пішов до неї.
Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Анатолій у мене грошей не займав. Та й не пропало з дому нічого. Я згадала, що він дарував мені золоту каблучку на день народження. Полізла в шафу. Коробочки, в якій каблучка зберігалися, я не виявила. Він забрав її з собою. Але це нічого, головне, що він сам зник з мого життя.
Фото ілюстративне – LiveGournal.
