А коли ми з моїм чоловіком розлучалися, донечці нашій було всього 7 рочків.
Ніби ще й дитина мала зовсім, але вона все добре розуміла, була наче дорослою, усвідомлювала абсолютно все.
Олеся дуже любила свого тата, душі в ньому не чула своєї.
А я дуже добре розуміла, навіть, якщо чоловік проміняв мене на іншу, але доньки це не має ніяк стосуватися, вона не має це відчувати на собі, у неї має бути рідний тато.
Я була переконана, що у моєї донечки є рідний тато і він все життя, щоб там не сталося, має бути поряд.
З донькою я завжди добре розмовляла про тата, завжди вихваляла його, хотіла, щоб її переповнювала гордість за нього, щоб вона ніколи не відчувала, що в неї не повна сім’я.
Я просто розуміла, що дитина має відчувати, що в неї така ж сім’я, як в інших дітей.
Мені це було важко робити, адже чоловік залишив мене тому, що в нього була інша, але я не хотіла, щоб це якимось чином сказалося на дитині.
У мене на душі був тягар, але я розуміла, що дитині про це знати не потрібно.
Завдяки моїм чималим зусиллям, донька моя часто бачилася з татом, говорила з ним, запрошувала до себе в гості, хоча колишній чоловік приїздив не завжди.
Колишній чоловік не так тягнувся до Олесі, якби того хотілося, але я розумію, що там та жінка проти того, щоб чоловік часто спілкувався з донькою.
Перші роки колишній мій чоловік часто спілкувався зі своєю донькою, а коли його дружина народила сина, став віддалятися від нашої Олесі.
Часто не бере телефон, навіть коли вона сама телефонує йому, обіцяє приїхати але не приїжджає, навіть не попереджає, що передумав.
Донька весь вечір чекає свого тата, пече якесь печиво чи кекси, а він не приїжджає і навіть телефон не бере.
Може лише через декілька днів згадати і вигадати собі якусь вагому причину.
Донька стає старшою, я бачу, що вона сумує за татом, хоче, щоб він приділяв їх більше уваги, готова все зробити для цього.
Та батько віддаляється від неї з кожним роком. Я бачу це добре і мені прикро через це.
Нещодавно в колишнього чоловіка був день народження.
Олеся зробила сама листівку, поклала туди 100 гривень, які їй колись дала бабуся, вона берегла їх для тата, і подзвонила до нього, сказала, що прийде привітати.
Колишній чоловік ніби зрадів, сказав, що чекатиме на неї.
Олеся пішла. Двері їй відкрила дружина батька, сказала, що його немає вдома, а вона прийшла невчасно, адже в них гості.
Друга дружина мого колишнього чоловіка, закрила двері і навіть не поріг не пустила дитину.
Мар’янка повернулася додому сумною, а батько в той день так і не подзвонив їй. Не поцікавився нею.
Я думаю, що він був тоді вдома, але до дитини не вийшов. Тепер я не знаю, що робити.
Можливо я винна в тому, що донька дуже любить батька, а він її ні.
Що тепер робити? Як зарадити цій ситуації, яка склалася в нашій сім’ї?
Фото ілюстративне.