В свої 42 роки Антоніна залишилася практично самотньою. Рятувала тільки робота і невеликий город, який був біля хати. Весь день шукала собі заняття, аби лише відігнати сумні думки, щоб хоч трохи забутися.
Її коханого чоловіка війна забрала ще 8 років тому. Олег був військовим, з перших днів поїхав на Схід. Куля ворога була невблаганною.
Антоніна тоді ледь не збoжеволіла, але знайшла в собі сили жити далі заради їхнього тоді 12-тирічного синочка. Михайлик був як дві краплі води схожий на батька. А коли закінчив школу, то не вагався ні хвилини – поступив у військове училище.
Тільки серце матері чомусь не раділо, наче відчувало щось недобре. Так і сталося… Бо вже 25 лютого Михайло повідомив матері, що йде воювати, бо по-іншому просто не може.
Тримати сина Антоніна не стала: плела маскувальні сітки, збирала разом з волонтерами все необхідне на фронт, а довгими ночами не переставала молитися, щоб вберіг її синочка і всіх хлопців, що зараз захищають рідну землю ціною власного життя.
Зв’язок з сином обірвався ще два місяці тому. Скільки сліз пролила, скільки порогів пооббивала, щоб знайти Михайлика, але жодної звістки не було. За цей час голова стала геть сивою, а очі просто вицвіли від сліз.
Якось Антоніна йшла селом і побачила молоду жінку з дитиною, переселенку зі Сходу, яка з своїм шестирічним сином шукала помешкання в їхньому селі.
Довго не думаючи, Антоніна забрала їх до себе додому. Маленький Артемко вечорами розповідав їй різні історії, а вона прикипіла до нього наче до рідного – разом переносити горе було хоч трохи та й легше.
А вчора нарешті прийшла довгоочікувана добра звістка – знайшовся її Михайло, в лікарні, але головне, що живий!
Віримо в перемогу України! Нехай Господь береже кожного захисника! Щоб матері чули лише добрі новини! Слава Україні!
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Коли батьків моєї подруги Марини не стало, сестра швиденько їх квартиру оформила на себе. Відтоді Марині дуже важко жилося, чоловік щодня докоряв їй за це. А якось він занедужав і Марина набрала сестру
- Мій чоловік вислав з Америки велику суму грошей і сказав порівну поділити між дітьми. Та я вирішила, що доньці потрібніше, тому сину дала лише невелику частину. Через кілька років чоловік повернувся додому і тепер я не знаю, що я маю йому сказати
- Якось ввечері свекруха прийшла до нас з чоловіком і сказала, що в них зі свекром є чимала сума грошей, вони багато років відкладали її. Я ніколи не очікувала, що вона про таке зізнається, але те, що вона сказала далі, ще більше спантеличило мене
- Моя мама рік тому вийшла на пенсію, і відтоді їй не вистачає грошей. Щосуботи мама приходить до нас в гості, і потім ми разом йдемо в торговий центр купувати все необхідне. Такий похід в супермаркет щотижня мені обходиться мінімум півтори тисячі гривень, виходить, що в місяць я на свою маму витрачаю щонайменше 6 тисяч, і мій чоловік проти цього
- Два роки тому моя рідна сестра купила земельну ділянку в нашому селі, захотіли вони з чоловіком будуватися. Грошей у них трохи було спочатку, тому скоро фундамент звели і стіни почали гнати. Згодом Оксана стала бігати до мене щодня, її чоловік постійно щось просив у мого Миколи. Не було й дня, щоб вони не з’являлися на нашому подвір’ї, або не телефонували нам. Я тоді ще не знала, чим все це закінчиться