– Яке ж воно смачне, донечко! Як наш калач, але солодке, і з родзинками, – моя літня мама з дитячою цікавістю розглядала і смакувала панетон, який я привезла з Італії. Закордонний смаколик їй дуже сподобався.

В цьому році я відклала усі справи і приїхала додому, щоб відсвяткувати з мамою Різдво. Не хочу бути схожою на своїх дітей, які виявилися дуже невдячними.

Я зараз в Італії на заробітках, хочу щось для себе на старість заробити, бо розумію, що на дітей надії мало. Мамі моїй 87 років, вона вже доволі літня людина, але вона ще сама справляється з домашніми справами.

Інколи я прошу сусідку, вона до мами заходила і допомагала їй по господарству, за що час від часу передаю їй італійські смаколики. А сама намагаюся хоч раз в рік приїжджати додому, адже розумію, як мамі потрібна моя увага і моя присутність.

Ми з нею самі залишилися, бо мої діти по світу роз’їхалися. Дітей у мене двоє: син і дочка. Я їх сама ростила, бо чоловік мій поїхав на роботу і пропав, а потім лише телеграму прислав, що у нього все добре, має іншу жінку і дитину, а я щоб не згадувала його лихим словом.

Обіцяв, що дітям буде допомагати, але далі обіцянок справа не зайшла. Він про нас і не згадував. І якби не підтримка моєї мами, то я навіть не уявляю, як би я змогла пройти цей непростий відрізок на своєму життєвому шляху, бо і справді було дуже непросто.

Ми з мамою важко працювали на городі, а потім продукти на ринку продавали, і так я обом дітям склала гроші на навчання. І син, і донька, вивчилися, а потім пороз’їжджалися хто куди.

Син давно в Канаду поїхав, там одружився і залишився. Про мене згадує дуже рідко, навіть на свята не завжди телефонує.

Дочка вийшла заміж і спочатку квартиру в місті знімала. Потім у них з чоловіком щось там не склалося, і вона поїхала в Польщу.

А я тим, часом, втратила навіть ту роботу, що мала, і ми з мамою залишилися на одній лише її пенсії.

Наближалося Різдво, і вперше в житті я зателефонувала доньці, щоб попросити у неї допомоги, хотілося трохи кращих продуктів на Різдво придбати. Але донька мені відмовила, сказала, що їй і самій на новому місці важко, а я ще в неї гроші насмілилася просити. Порадила мені, щоб я до сина звернулася, бо у нього є більше можливостей.

То Різдво я не забуду ніколи, ми з мамою накрили дуже скромний стіл, навіть голубці не робили, бо не було за що. Діти навіть не зателефонували і не запитали, як ми.

Ввечері мене до себе в гості сусідка покликала, яка приїхала з Італії у відпустку. Я не витримала, мені стало себе шкода, я розплакалася і все їй розповіла.

– А чого ти тут сидиш? Зі мною їдь, в Італію, поки сили маєш, заробиш щось собі, – запропонувала мені сусідка.

Вдома я з мамою порадилася, і ми вирішили, що треба їхати. Дітям своїм я про це нічого не сказала, вони дізналися пізніше, коли, нарешті, надумали мені зателефонувати і справитися про моє здоров’я.

Грошима я нікому не допомагала, все відкладала. Зараз я додому приїхала. І дочка моя теж з Польщі з внучкою повернулася, сказала, що взяла відпустку і буде з нами до Різдва, мовляв, за родиною скучила.

А потім так, між іншим, стала мене розпитувати, скільки грошей я вже зібрала, куди планую їх витратити. Я чесно відповіла, що ці гроші – нам з бабусею на прожиття.

Донька полегшено видихнула:

– Скільки вам там двом треба? Мамо, я квартиру в Польщі хочу купити, і мені не вистачає коштів. Дай ці гроші мені, а я вас з бабусею буду щомісяця забезпечувати усім необхідним, – каже.

Та я категорично відмовилася, бо не вірю, що донька допоможе. Як згадаю то Різдво, коли у нас з мамою на столі стояла лише одна кутя, то досі хочеться плакати, так мені гірко.

Моя відмова дуже образила доньку, вона аж ніяк не чекала від мене такої відповіді. Зібралася і поїхала назад в Польщу, навіть до Святвечора з нами не залишилася.

Мені неприємна вся ця ситуація, але я вважаю, що роблю все правильно, мені ці гроші самій ще пригодяться.

Мама моя радить допомогти доньці, каже, що ми якось справимося, бо ж звикли жити по-простому. А я так не хочу, хоч щоб мама хоч на старість побачила трохи краще життя. І про себе я думаю теж. А моя дочка молода, в неї все життя ще попереду, нехай працює і буде мати все, що хоче.

Дочка і сама образилася, і брата накрутила. Вони вважають, що я як мама просто повинна їм допомагати. А яка ваша думка – віддати гроші дітям чи тримати їх собі, щоб потім у дітей нічого не просити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.