fbpx

Яке ж Різдво Правдиве: 25 грудня чи 7 січня?

Будучи дитиною, дуже часто чув, в ще так сильно просякнутому середовищі комуністичного матеріалізму і боротьби з релігією, висловлення:

« Коли сніг впаде на католицьке Різдво, то це буде значити, що воно правдиве, а якщо на православне – то правдивість в них». Пам’ятаю ці дитячі переживання: щоб на Різдво не було болота і щоб, хоча б трішки, присипало снігом. Ці слова і ці образи досить сильно закарбувалися в моїй пам’яті. Та роздумую зараз, чому? Гадаю, переважно з двох причин. Перша – тому, що, як дитина, звичайно прагнув, щоб те, що моє, було правдиве, було правильнішим. А друга – бо мені ніколи не пасував образ Бога, котрому ми приписали, коли Він має народжуватися, і навіть узалежнили Його від того, чи впаде сніг, чи ні. Ці пазли не могли повкладатися в моїй голові. Не розумів і не знав такого слова, котре ми досить часто зараз вживаємо як «маніпуляція», але відчував, що щось тут не грає (як ми говоримо в поточній мові). Джерело

Відразу мушу попередити: якщо хтось шукає, що тут будуть історичні докази правильності святкування Різдва Христового 25 грудня чи 7 січня, нехай відразу переходить до чогось іншого і не тратить час, бо тут цієї інформації не віднайде. Декілька днів тому почув, що цих історичних дат святкування Народження Ісуса Христа було досить багато. Мій друг священик говорив, що віднайшов аж п’ятнадцять різних дат. Не знаю, не перевіряв і не шукав.

Але чи Різдво – це дата?

Читайте також: Бабуся розказала, що потрібно зробити, щоб завжди водилися гроші, а чого кaтегорично уникати, щоб не залишитися в біді!

Якщо для когось лише дата, то мені дуже прикро, бо значить, що абсолютно нічого не зрозумів у християнстві. Різдво – це Подія: Бог, котрий родиться в конкретний час і в конкретному місці з любові до мене.

Але постає досить особисте питання: чим для мене є Різдво? Кутя, ялинка, подарунки… чи правдива зустріч з Богом, котрий постійно родиться.

Набиваємо холодильники, щоб все було, що б нічого не бракувало, навіть часом стільки, що якусь частину накопиченого потрібно викинути, бо не мали вже сил спожити. А серце? «Усяка їжа їхній душі набридла і вони наблизилися до брами смeрті» (Пс 107:18). Можемо нагодувати тiло, але Різдво, правдиве Різдво – це зустріч двох сердець. Віднайти своє серце в Бозі – це для мене Різдво, правдиве Різдво.

Під час народження дитятка Ісус Марії, Йосифу і Ісусові бракувало всього – місця, комфорту, зручності. Тільки не бракувало там любові. Були повні любові і щастя, тому що серед них була Любов, котрою є Бог. Можуть закінчитися Різдвяні свята, а ми так і не зустрілися з Богом, котрий стукає до наших сердець.

Рік тому я сказав на проповіді: «Я не люблю Різдва! Але якого Різдва я не люблю? Я не люблю Різдва без Ісуса Христа, без Бога, без Його присутності серед нас!». Здається, є все: рідні, близькі, накритий святковий стіл, все прикрашено, усі запрошені. Але чи насправді це – Різдво? Чи ми святкуємо день народження без особи, яка, власне, народилася? Ми згадуємо когось, кого серед нас немає, лише коли справляємо поминки. Господь насправді прагне родитися в наших серцях, постійно, а не лише 25 грудня чи 7 січня.

Папа Франциск звертався до дітей: «Коли ви будете вдома молитися перед вертепом разом зі своїми рідними, піддайтеся притягальній ніжності Дитятка Ісуса, Який народився між нами вбогим і тендітним, щоб дати нам Свою любов. Ось що є справжнім Різдвом. Якщо забрати Ісуса, що залишиться від Різдва? Порожнє свято. Не забираймо Ісуса з Різдва. Ісус є центром різдвяних свят, Ісус – справжнє Різдво!».

Господь нікого з нас не залишає покинутим. Господь прагне промовити ці слова до кожного з нас і промовляє з вертепу: «Я тебе не полишу. Я прийшов, народився саме для тебе, тому що ти Мені дорогий, ти Мені дорога. Досвідчи Моєї любові». Лише тоді, коли досвідчимо любові, ми зможемо іти і проповідувати цю любов іншим. Чи цілий світ не є цим вертепом? Подумаймо трішки: грот – не найкраще місце для народження дитини; навіть якщо там прибрано, грот для тварин залишається гротом для тварин. Теперішній світ знову не приймає Христа, і Він змушений народжуватися на периферіях нашого життя.

Папа Бенедикт XVI під час однієї проповіді говорив:«Прокинься. Пам’ятай, що Бог приходить. Не вчора, не завтра, а сьогодні, зараз. Єдиний істинний Бог, Бог Авраама, Ісаака і Якова. Це не той Бог, що перебуває десь далеко в небі, котрий не цікавиться ні нами, ні нашою історією, але Бог – Той, Який Приходить». Щоб зустріти Господа, необхідно прокинутися, вийти з цього зимового сну гріха, вийти з комфорту свого егоїзму, вийти назустріч Христу, Котрий прагне народитися не в холодних яслах, а в наших серцях, щоб ми зрозуміли і відкрили, що насправді найважливіше у житті.

Папа Франциск сказав: «Коли ми чуємо про народження Христа, затамуймо подих і дозвольмо цьому Дитяткові промовляти до нас; карбуймо в нашому серці Його слова, не відводячи погляду від Його Обличчя. Якщо ми візьмемо Його на руки і дозволимо Йому себе обійняти, Він подарує нам мир у серці, мир, що не проминає. Це Дитятко вчить нас тому, що справді є важливим у житті. Народжується в бідності світу, тому що немає місця в заїзді ні для Нього, ні для Його Сім’ї. Знаходить притулок та захист у стайні; Його поклали в ясла для тварин. І попри те, з цієї убогості проливається світло Божої слави».

Декілька років тому група водолазів, які займалися пошуками затоплених кораблів, знайшла затоплений понад 400 років тому іспанський корабель. Поміж різних цінних речей, знайдених на кораблі, найбільше враження справила чоловіча золота обручка. На ній зовні було зображене серце на долоні, а під малюнком – напис: «Нічого більш не можу тобі дати».

Віддаючи світу Свого Єдинородного Сина, Бог промовив до людства подібні слова: «Нічого більш не можу вам дати».

Святкуючи Різдво, ми святкуємо одну з найрадісніших таємниць в історії нашого спасіння. Друга Особа Пресвятої Трійці – Ісус Христос народився з Діви Марії і став Чоловіком. Святий Августин сказав: «Христос став Людиною, щоб навчити людину стати Богом». А Папа Рацінгер говорив: «Син стає Людиною і у Своєму Тілі повертає усе людство до Бога. … Син Воплочений несе нас усіх у Собі і так дарує те, що ми самі не могли б дати». Він прийшов на землю для того, щоб розповісти нам про Бога мовою людей.

«Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же цих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і ким створив віки» (Євр 1, 1-2). Різдво – це мова Бога до кожного з нас, мова любові: Бог так нас полюбив, що дав нам Свого Сина. Автор листа до євреїв говорить, що Бог багаторазово до нас промовляв, але ми були глухі, не прислухалися до знаків, – і Бог посилає нам Свого Сина. Якби тільки ми могли усвідомити, що Христове Різдво нам приносить!

Своїм народженням Бог прагне вилікувати наші серця. Головне, щоб ми не пропустили Бога, Котрий приходить в наше життя.

Прекрасно сказала Хелен Келлер:«Єдиною дійсно сліпою особою у Різдвяний час є той, хто не має Різдва у своєму серці».

Різдво – це свято миру. Ми спраглі миру, миру правдивого. Ми втомилися від війни зовнішньої і внутрішньої. Молімося, щоб ми могли прийняти дар Христового Народження і ділитися ним з іншими. Господь народився понад 2000 років тому, Він постійно родиться на вівтарях цілого світу, але якщо Він не народиться в моєму серці, нічого не зміниться. Нехай серце кожного з нас стане яслами для Любові. Як сильно всі ми спраглі цього, як сильно всі ми спраглі відчуття правдивого миру. Правдивий мир може принести лише Бог, Котрий постійно прагне родитися в наших серцях, відновлюючи віковічний завіт любові. Переживаючи Різдвяний період, ми маємо досвідчити Божого синівства, те, що Бог любить нас і неустанно піклується про нас у Своїй батьківській любові. «Немає нічого сумнішого у цьому світі, ніж прокинутись уранці на Різдво – і не бути дитиною» (Ерма Бомбек).

Бажаю всім любові, миру і злагоди. А нашим братам, які захищають наш мир, великий уклін і вдячність. Дякую Вам, славні сини України, що ми можемо зустрічати це Різдво в наших домівках. Віримо, що мир запанує в наших серцях і в нашій країні.

Чим для мене є Різдво? Нехай відповість кожен у своєму серці. А я хочу завершити ці роздуми словами Ліни Костенко:

Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.

Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.

Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.

Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.

Христос народився!

о. Олександр Халаїм

You cannot copy content of this page