– Якби ми знали, мамо, що ти такий сюрприз нам підготувала, то ми б навіть до тебе не прийшли, – каже старший син мені.

– Ти добре подумала? Мамо, Іван хороший чоловік, але ж він нам ніхто, просто зять. І ти готова віддати все чужій дитині? – дивується молодший син.

Мені і самій від цієї ситуації трохи незвично, але я прийняла рішення, що свою хату я запишу на зятя.

Не знала я, як це рідним дітям сказати, бо розуміла, що вони це не дуже добре сприймуть. Тому покликала обох синів я до себе на Різдво.

Діти до мене неохоче приїжджають, вони постійно кажуть, що мають інші справи, що зайняті дуже. Але я цього разу настояла на своєму, сказала, що маю до всіх серйозну розмову, так що вони обов’язково мають бути.

В мене в сім’ї склалася дуже непроста ситуація. Я маю трьох рідних дітей, але так виглядає, що голову я прихилю на старість біля зятя.

Старші сини давно одружені і живуть окремо. На старті я з чоловіком синам дуже допомагала. Коли вони будувалися, то мій чоловік там місяцями жив, бо вмів все своїми руками робити.

З нами залишилася молодша донька Дарина. Я вважала це правильним – залишитися біля доньки. Та й сини нічого не мали проти. Хата у нас була стара, то й не було що ділити.

Все змінилося, коли Дарина заміж вийшла. Вона вчилася в місті в училищі, і звідти привезла Івана. Я коли його перший раз побачила, то ледь не заплакала – такий вже маленький, худенький, бліденький. Куди йому одружуватися?

Виявилося, що Іван – сирота, ріс трохи у тітки, трохи в сиротинцях. Я коли його ближче пізнала, то зрозуміла, що це дуже добра дитина. Полюбила я його як рідного, синочком кликала, і він мене інакше як мама не називав.

Жили вони з Дариною добре. Іван вмів все своїми руками роботи, в цьому він був дуже схожий на мого чоловіка, а дещо він зятя і навчив. Та не встиг багато, бо не стало його.

Тоді зять і став головним господарем. Треба сказати, що він працював зранку до вечора. Спочатку на роботі, а потім додому приходив і постійно щось майстрував.

Так ми, по-легенько, хату і довели до ладу, не хороми, але цілком пристойний будинок.

Здавалося б, житлові умови покращилися, можна жити. Але моя донька стала картати чоловіка, що він мало заробляє, і що вона хоче жити краще.

Дочка все це говорила не просто так, вона надумала їхати за кордон, тому так нас готувала.

Я була проти, адже ми не бідували, до того є, у Дарини є дитина, і дитині мама потрібна. Зять теж був проти. Та дочка ні мене, ні свого чоловіка не слухала. Вона таки зібралася і поїхала в Італію.

Перший час дочка присилала гроші, але потім перестала. Додому теж не приїжджала, і я не могла зрозуміти, що відбувається.

Люди, які працювали з нею в Італії, мені донесли новину, від якої я аж присіла – донька моя там з італійцем живе.

– Не люблю я Івана, і розлучуся з ним, а ти моя мама, і маєш бути на моїй стороні, – заявила вона мені.

– Ти роби що хочеш, це твоє життя, а я буду на стороні правди, – відповіла я.

Дарина з чоловіком розлучилася, а по дочку сказала, що приїде, та я в це не вірю.

Я бачила, як Іван важко це переживає, тому запропонувала йому залишитися у мене.

Сини не мали нічого проти, їх взагалі не цікавило як я живу. А Іван завжди поряд, все робить як справжній господар, а в селі чоловічі руки дуже потрібні, я би без нього не справилася.

Нещодавно я захворіла і в лікарню потрапила, то лише один Іван до мене і приходив, а рідні сини не знайшли часу, щоб мене провідати, не кажучи вже про якусь фінансову допомогу.

– Якого ж ви доброго сина маєте, усім би таких, – сказала мені жінка, яка лежала зі мною в палаті. – Він у вас одна дитина? – питає.

– Виходить, що так, – відповіла я з сумом.

І після цього я вирішила, що свою хату я на Івана запишу, а потім він на свою дочку, мою внучку все перепише.

На жаль, своїм рідним дітям я байдужа, на них в старості мені не доведеться розраховувати.

Сини образилися на мене, коли почули новину, що їм нічого не дістанеться. В принципі, я так і думала, що саме такою буде їхня реакція, але я вирішила, що сама їм це повідомлю, щоб потім вони до Івана претензій не мали.

Не думала я, що виростивши трьох дітей, я буду старість доживати біля чужої дитини, але вже як є. Я вважаю, що я все правильно зробила. А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.