Виходити на пенсію я ще не планувала, але донька наполягла. Просила, щоб я пішла з роботи і сиділа з онуком. Обіцяли допомагати фінансово, але тривало все це всього три місяці. Потім Юля розвела руками, каже, що у них витрати зросли і їм самим не вистачає. А що я зараз маю робити?
Дочка з чоловіком ще виплачують кредит за квартиру. Рік тому у них народилася дитина, Юля пішла в декрет. Грошей їм не вистачало. Я намагалася допомагати, але виходило не дуже багато.
Тоді дочка прийшла до мене на розмову. Сказала, що вона хоче вийти на роботу, тому що ситуація у них складна. За її планом я мала піти з роботи, пенсію то я вже виробила, щоб сидіти з онуком. А вони з чоловіком будуть мені фінансово допомагати. Пенсія у мене мінімальна, мені навіть інколи в зимові місяці не вистачає на оплату комуналки. А ще потрібні гроші, щоб прогодуватися, одягнутися, купити собі речі першої необхідності.
Над пропозицією доньки я задумалась. Я звикла в матеріальному плані розраховувати лише на себе, а тут доведеться розраховувати на інших людей, нехай навіть на рідну дочку. Але і у них ситуація непроста. Дочка заробляє набагато більше, ніж я, тому логічно, якщо вона вийде на роботу, а я буду сидіти з онуком.
Добре все обдумавши, я погодилася. Ми домовилися, що дочка з зятем будуть оплачувати мені комуналку і раз в тиждень привозити продукти.
На тому і зійшлися. Дочка радісно пообіцяла, що мені взагалі не потрібно буде ні про що турбуватися, онука мені будуть привозити і забирати, все необхідне для малюка теж. За місяць дочка вийшла на роботу, стали жити таким чином.
Три місяці дочка з зятем справно виконували свої умови договору, оплачуючи мені квитанції і привозячи продукти. Ніяких делікатесів мені було не потрібно – овочі на суп, пачку крупи, макарони, курку, молоко. Сама купувала собі сир, іноді фрукти і цукерки. Мені вистачало.
А потім дочка сказала, що в цьому місяці оплатити мені комуналку вони не можуть. Вона обіцяла, що оплатять в наступному місяці разом з боргом, але я не хотіла збирати борги, тому сама оплатила. Про фрукти і цукерки довелося забути, але кому зараз легко.
Але на наступний місяць повторилася та ж сама історія. Слова так і залишилися словами. Третій місяць знову пішов не за планом. Я вирішила поговорити з дочкою, що це не справа, у нас були інші домовленості і я не хочу збирати борги по комуналці. Але вона розвела руками і сказала, що поки нічим допомогти не може.
– Ніхто тобі нічого за два-три місяці не відключить, – спокійно відповіла Юля. – Можеш платити, плати, а ми потім тобі компенсуємо.
Мені це було неприємно, тому що для мене це відчутна трата з бюджету, мені доводиться економити, щоб дотягнути до наступної пенсії. При цьому я свою частину договору виконую – з онуком сиджу. Але якщо вони не можуть виконувати свою, то мені доведеться вийти на роботу, а з онуком сидіти не вийде.
Мені було заявлено, що якщо я так зроблю, то можу забути, що у мене є онук і дочка. Це мене ще більше засмутило. Це дорослі діти повинні допомагати батькам, а не батьки викручуватися і підлаштовуватися.
Я поки не можу вирішити, що робити далі. Сидіти далі з онуком чи шукати роботу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
