Щиро кажучи, я сьогодні довго думала, адже не знала, як почати вам писати свою непросту життєву історію. Починала писати і все видаляла вже набраний текст, мені все здавалося, що люди мене не зрозуміють і будуть засуджувати, не стануть на мою сторону, мовляв – як ти можеш залишати матір в таких нехороших умовах з недоброю невісткою, якщо вона нехороша людина.
Але що я можу вдіяти зараз сама: я живу в 500 км від рідного міста зі своїм чоловіком і сином в крихітній однокімнатній квартирі, нам самим місця мало, а мама живе під одним дахом з братом і його дружиною і дочкою у власному будинку з чотирма кімнатами. Але як вони живуть – це словами не передати, мені не просто самій це усвідомити.
Брат мій рідний старший за мене і після того, як нас покинув наш рідний тато, він взяв на себе роль господаря в домі. Мама наша дуже спокійна людина, завжди розуміє усіх, щоразу йде на зустріч: вона всього боїться, зайвий раз промовчить, ніж щось заперечити, щоб ніхто не образився на неї. Можливо, тато і пішов від нас, залишивши маму з малими дітьми, тому що знайшов собі цікавішу і яскравішу людину – ось, напевно, що йому потрібно було.
Мама і при розлученні промовчала, вважала, що така значить в неї доля: ну добре – розлучення, так розлучення. Зате тато залишив нам цей самий будинок, 12 км від міста. Великий сад біля нього, красива альтанка, все чарівно, дуже гарне місце і досить таки хороший будинок, можна сказати, цілий статок.
У нас з братом характери різні, ми з ним ніколи не могли знайти спільної мови, особливо коли він повернувся з армії. Брат повернувся якийсь такий серйозний, постійно хотів, щоб все було на його лад. І мама як завжди мовчала, не хотіла й слова лишнього йому сказати, щоб все добре у нас було.
Після школи я спеціально пішла навчатися в інститут подалі від дому, щоб жити спокійніше і бути вільною людиною, ні від кого не залежати. Ось і знайшла в місті, в якому я зараз живу. Брат вдома був, наче справжнім господарем, усім командував він.
І ось, коли я вже переходила на 3 курс, брат покликав мене на весілля. Мама моя посміхається, годить на кожному кроці його дружині, своїй невістці, а я відразу помітила: вона ще гірше, ніж брат мій має характер. Навіть брат перед нею веде себе зовсім по-іншому, стелиться. Поїхала я з весілля з важкою душею, з почуттям якогось хвилювання за свою маму.
Я їй постійно дзвонила по скайпу, але бачила її сумне обличчя крізь посмішку. Вона розповідала, що вдома усім тепер командує невістка, все на її лад, вона тільки може розпоряджатися – що робити в будинку, що куди садити. Причому вона сама нічого зовсім робити не хоче, тільки пальцем показує моїй мамі, що де та має робити, а брат з мамою їй і слова лишнього не скажуть. Я дзвонила і сперечалася з братом, а він мені тільки говорить: «Поїхала за сотні кілометрів від дому? Маму залишила на чужу абсолютно жінку? Ну так тепер це не твоя справа!».
Я вийшла заміж, на своє весілля тільки маму запрошувала. Наша квартира, в якій ми живемо належить моєму чоловікові, мама весь час себе ніяково відчувала: кухня маленька, там навіть поспати їй нормально не вдавалося, доводилося всім тиждень жити в одній кімнаті: чоловік спав на підлозі. Вона поспішила додому, мовляв – справи, але я ж бачила, що вона нам завдавати незручностей не хотіла. Та й невістка в той час дочку народила – її чекали як няньку для малої дитини.
А через два роки я стала мама маленького синочка, зараз йому 6 років. І ось за весь цей час я бачу, як на очах так швидко старіє моя мама. Вона намагається при мені не сумувати, часто посміхається, хоча я часто бачу, що у неї вологі очі. А якось я почула по телефону, що невістка не дуже добре говорила з нашою мамою.
Чомусь дружина мого брата докоряє мамі за порядок в будинку, що вона вже старенька і погано миє посуд, а та постійно перемиває після того, не задоволена, що мама погано гуляє з онучкою, годує її невчасно, хоча вона ж живе у її будинку.
А мама зараз на пенсії і вважає, що всім вона зобов’язана тільки своєму синові: він добре заробляє, ну і невістка теж працює, правда всього пів дня.
Мама мені ніколи не скаржилася. Я хочу зробити її життя кращим, але не знаю як
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
