Якось так склалося в моєму житті, що тепер я свекруха.
До того, як мій рідний єдиний син одружився, я від своїх подружок дуже часто чула скарги на своїх невісток.
Мені здавалося, що вони самі винні в тому, що у них не складаються стосунки з дружинами їх синів, вони, напевно, мало робили для того, не старалися зовсім.
Але тепер, коли минуло чимало років і мій син одружився, я сама стала свекрухою та зіткнулася з такою ж ситуацією.
Відтоді моє ставлення, щиро кажучи, дуже змінилося.
А вся справа в тому, що як би я не старалася бути хорошою свекрухою для своєї власної невістки, ця жінка все перевертає так, як їй одній потрібно, як вона все це бачить.
І їй зовсім байдуже, що при цьому відчувають інші.
Її не цікавить і не хвилює, що її дії можуть заподіяти людині смуток.
Ось Ліді, так звати її, потрібно так, а все, що хочуть інші її зовсім не цікавить, вона вважає це не важливим і не правильним зовсім.
Після весілля мого сина Віктора, я завжди намагалася на вихідні приготувати щось з того, що він любить, і приходила до них у гості, щоб пригостити їх смачненьким, ну, і побачитися заодно зі своїми дітьми.
Спочатку все всіх влаштовувало, усі були задоволені, мене, ніби гарно приймали, дякували.
Мої свіжоприготовлені страви уплітали за обидві щоки, особливо невістці все подобалося, так як вона не дуже любить готувати.
Мені було дуже приємно, що мої старання не проходять марно, що мене цінують і добре ставляться до мене, думала, що маю теплі та щирі стосунки зі своїми дітьми, я робила дійсно все зі своєї сторони, щоб їх покращити.
Дуже приємно було спостерігати, як твої гостинці з задоволенням зникають зі столу, а тебе хвалять і дякують.
Та одного вечора, коли я прийшла в гості до своїх дітей, сина ще не було з роботи.
Ми з моєю невісткою вдвох просто сіли пити чай.
Все було як завжди, з однією лише різницею: Ліда все ніяк не могла зважитися, щось мені сказати, а сказати щось дуже хотіла.
Після роздумів Ліда мені сказала, щоб я не приходила до них так часто, краще нехай мій син їздить до мене в гості.
При цих словах в її очах був якийсь такий неприємний вогник злості, таке враження, наче вона образилася на мене за щось.
Після цієї розмови я, природно, перестала взагалі ходити до свого сина.
Він дуже часто приходив до мене в гості, але завжди сам, дружина з ним не приходила.
Мене це і радувала, і засмучувало одночасно, важко було сприйняти реальність таку, адже я невістці нічого поганого не зробила, та й слова недоброго їй не сказала ніколи.
Я постійно намагалася, щоб у нашій родині був мир і взаєморозуміння.
А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до родичів чоловіка.
І реальність зараз така, на скільки я все бачу і розумію, то від мене тут нічого не залежить, щоб я не робила і як би я не старалася для них.
Нещодавно у нас народився онук. Ця радість для нас безмірна. Ця крихітка приносить стільки щастя, що хочеться жити і радіти життю, адже я вперше стала бабусею, так багато років мріяла про це.
Ми з чоловіком все також намагалися сильно не набридати невістці, і ходили до них в гості дуже рідко, і то, коли нас запрошували до себе.
Але онука ми намагалися вивезти на прогулянку, щоб не з’являтися перед її очима надто довго. Нам цього з дідусем було цілком достатньо.
Але нещодавно Ліда сама мені подзвонила і запропонувала посидіти з онуком у них вдома, поки вона сходить у своїх справах.
А найприкріше, що вона не попросила, а запропонувала, як ніби це нам потрібно, а не їй! наче вона послугу якусьробить нам, що дозволяє нам побачити внука.
Тобто вона, виходить, не може переступити через свою гордість, вибачитися за ті слова і просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися, адже ми батьки її чоловіка, я гарно виховала свого сина для неї!
Невже ми, своїм ставленням до неї, не заслужили елементарної поваги і розуміння з її боку?
Я трішки подумала, все зважила і сказала, щоб онука вона привезла до нас, так як вона сама ж заборонила мені приходити до них додому зайвий раз.
Після цих слів вона трохи стихла, і погодилася привезти онука до нас додому.
У цей день ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком, він такий милий та кумедний. Яке ж це щастя, коли є маленьке рідне дитятко!
Тільки ось мене тепер хвилює питання: як вести себе з невісткою?
Продовжувати відплачувати їй тією ж монетою, але це будуть непорозуміння постійні в родині, або бути розумнішою і перестати ображатися?
Заради онука я готова зробити перший крок. Чи оцінить це дружина сина і чи потрібна я їй взагалі?
Чи потрібно мені добре ставитися до невістки і в усьому годити їй, щоб у нас були гарні стосунки?
Чи краще показати і свій характер і не ходити за нею по стопах і мати гордість свою, навіть, як що я їй через це не подобатимусь?
Фото ілюстративне.