Я зараз ні з ким не можу поговорити, знайомі та рідні мене не зрозуміють, тому хочу відкрити свою душу читачам, можливо хтось дасть слушну пораду, яка заспокоїть мені душу.
Знаю, що так не можна, звісно, але я постійно проводжу паралель між своїм життям і життям своєї невістки, дружини мого єдиного сина. У неї є те, чого не було у мене – хорошого і дбайливого чоловіка. Так, я їй заздрю, і іноді це почуття заважає мені жити. Мені здається, що вона не розуміє, як їй пощастило з моїм синочком, що у неї такий чоловік. Тому що мій чоловік був недоброю людиною.
Я була заміжня один раз, і мені вистачило. Мій чоловік, батько мого сина, мав непростий характер. Після десяти років подружнього життя, він взагалі дуже змінився не в кращу сторону. Але ми , я зберегла сім’ю заради свого синочка.
Тому коли мого чоловіка не стало, хоча можливо так не дуже доречно говорити, але ми зітхнули з полегшенням. З 11-річного свого сина я виховувала сама. Після такого шлюбу більше заміж я виходити не стала. Всю себе я присвятила вихованню моєї дитини. Я поставила собі за ціль зробити з нього доброго і порядного чоловіка, доброго чоловіка і турботливого батька. І мені це вдалося, я доклала до цього чимало зусиль.
Я ніколи не лізла у відносини сина з дівчатами. Якщо він просив моєї поради, могла щось слушне сказати йому, вказувала на помилки. І коли у нього з’явилися серйозні відносини, то прийняла майбутню невістку без питань. Тим більше жінка вона хороша і господарська.
Коли вони вирішили одружитися, я відразу сказала невістці, що їй дуже пощастило. Що мій син зробить її щасливою, що вона виграла в лотерею. Так і сталося. Мій син і по дому допомагає і готує різна смачні страви. Він береже свою дружину і шанує її. А в минулому році він став батьком. У них з невісткою народилася чарівна донечка. Мій син душі в ній не чує, часто гуляє на вулиці з коляскою, щоб невістка відпочила.
Днями ми відзначали перший рік моїй внучці. Я і невістка накрили стіл і запросили друзів. Ось тоді-то в мені і оселилася ця заздрість. У мене ніколи не було такого свята. Всі заходи зазвичай закінчувалися тим, що мій чоловік постійно влаштовував суперечку, я завжди була у нього у всьому винна. На мене ніколи він не дивився так, як дивиться наш син на свою дружину. Стільки поваги і кохання в цьому погляді. А як він грається зі своєю дочкою. Іноді так хочеться сказати невістці, щоб вона цінувала це і берегла свою сім’ю. Адже хороше ми не помічаємо і приймаємо як належне.
А вчора мої діти порадували мене, що в їхній родині буде поповнення. І моя заздрість розцвіла ще сильніше, хоча я розумію, що це недобре, але в душі у мене ось зараз саме такі почуття. Мені так шкода себе, що я не змогла народити ще дітей. Адже з таким чоловіком, як був у мене це було дуже непросто. Я сподіваюся, що у мого сина буде хлопчик. І всі разом ми зможемо його виховати так, щоб майбутня дружина потім була нам щиро вдячна.
Розумію, що це нерозумно і по-дитячому, але нічого не можу з собою вдіяти. Як відійти від цього почуття заздрості? Як заховати її глибоко всередині і просто радіти щастю свого сина та його сім’ї? Дайте, будь ласка, слушну пораду.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
