З Олегом ми познайомилися коли я вже закінчувала навчання в інституті. Зустрічалися ми з ним 5 місяців, планували одружитись і створити сім’ю. Потім я дізналася, що чекаю дитину. Я відразу повідомила Олегові цю гарну та радісну новину. Але він зовсім не зрадів моїм словам, а скоріше навпаки. Дізнавшись про дитя, він просто відразу ж покинув мене, аргументувавши це все тим, що дитина йому не потрібна, а наші відносини вже вичерпалися повністю. Загалом, змінив свій номер на інший, виїхав в інше місто і більше я про нього не чула і не знала нічого.
А переді мною стояло питання що робити і як далі жити одній. На той момент я вже отримала диплом і працювала, заробляла непогано, свого житла у мене не було, жила одна на орендованій квартирі. Вирішальну роль в той непростий період мого життя зіграли мої батьки, вони переконали мене залишити дитину і пообіцяли, що в усьому допомагати мені в подальшому.
Поки я чекала дитину, то особливих почуттів до неї не відчувала, мене більше турбувало розставання з Олегом, якого я все ще щиро кохала, і думки у мене були лише про нього, не переставала надіятися на те, що він повернеться до мене. Але поява малюка все повністю змінила в моєму житті. Я глянула на життя інакше, зовсім іншими почуттями, яких ніколи раніше у мене не було. Тепер, для мене, це була найрідніша людинка в світі. Я назвала його Артем. Звичайно, було важко перші два роки, поки дитина не пішла в садочок. Добре, що допомагали батьки, за що їм окрема подяка, без них я сама б не впоралася, а, дякуючи їм, я насолоджувалася своїм материнством.
Працювала я на дому, через інтернет, ще й підробляла нянею. Коли було з ким залишити дитину, йшла в нічну зміну на роботу продавцем. Але, гроші я заробляла стабільно, я розуміла, що тепер відповідальна ще й за свою дитину, адже не хотіла повністтю звалювати всі турботи на плечі батьків. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю. А з орендою квартири допомогли батьки, знімала я невелику однокімнатну квартирку, нам з сином вистачало. Як тільки дитина пішла в садочок, стало мені вже тоді набагато легше. Змогла я відразу повернутися на колишнє місце роботи і життя завирувало новим ключем.
Його тата я так більше і не бачила жодного разу, та й почуття до нього у мене вже минули, та й знати не хочу тепер його зовсім. Образа до нього минула, залишилася лише байдужість. Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла заміж, а мій чоловік прийняв сина, як свою власну дитину.
Будь-яку ситуацію можна прийняти, пережити, поліпшити, вибратися. У мене на той момент теж було важко з фінансами, але вибралася, видерлась, не залишила своєї дитини. Відмовитися легко, а повернути свою дитину дуже важко. А відсутність чоловіка поруч, не привід кидати своїх дітей, адже діти виростуть і життя обов’язково налагодиться, головне не опускати руки.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
