Живу я зараз одна в своєму великому будинку. Відчуваю себе дуже самотньою і покинутою жінкою.
Чотири роки тому не стало мого чоловіка.
Раніше я постійно була зайнята турботою про чоловіка, тому нудно та самотньо мені ніколи не було. Виростила чудового сина – хорошу та добру людину, він зараз має свій власний прибутковий бізнес. У нього двоє дітей, а в мене двоє чудових онуків: хлопчик та дівчинка.
Та якось так в житті відбулося, що з дружиною свого сина я не могла знайти спільну мову, налагодити відносини у нас з нею не вдалося ніяк.
Весь час мені було до цього байдуже і до неї також, бо я була ще в розквіті сил, жила гарним насиченим життям. На це зовсім не зважала.
А зараз, коли я залишилася сама, то згадала про своїх найрідніших людей. Та вони, здається, зовсім забули про мене. Вони не приходять до мене в гості, не приводять своїх дітей, мене до себе не запрошують зовсім.
Лише зараз я зрозуміла, як помилялася колись. Був час, як невістка тільки прийшла в наш дім, вона горнулася до мене: намагалася поговорити, подарувати мені якусь корисну річ, навіть лишній раз пригостити мене чаєм. Та я зовсім не зважала на неї, якось відмежувалася повністю, бо була зайнята своїм життям, а для себе відразу зрозуміла, що вона – чужа мені людина.
Та минули роки і я зараз самотня, розумію свою помилку, хочу вибачитися перед дітьми. Та зараз я їм зовсім не потрібна, навіть мій син вже не ставиться так добре до мене, як колись.
Хочу, щоб вони зрозуміли і не робили таку помилку, яку колись зробила я, відвернувшись від рідних людей.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
