Колись, як ми тільки одружилися, свекруха мене запросила до себе в гості.
Накрила стіл на кухні, поставила якісь млинці, варення, кабачкову ікру. Я відразу не зрозуміла що то за млинці і з чого вони зготовлені. З чим їх їсти: з варенням, чи з ікрою. В тих млинцях зустрічалося все: рисова крупа, гречка попадалася.
Я вже не втрималася і запитала у свекрухи з чого вона ті млинці готувала.
– З усього, – спокійно мовила вона. – Взяла все, що в холодильнику було, щоб не пропадало.
Мені вже й їсти перехотілося. Навіть чай не пила.
– Я не люблю кожного дня біля плити стояти, – продовжувала мама Івана. – Борщ я варю на неділю, макарони чи кашу десь на дня 3. Якщо щось у нас не з’їдається, стоїть днями в холодильнику, я його знову в діло пускаю.
Я, щиро кажучи не розумію такого, ні моя мама, ні бабуся, ні я сама ніколи на пару днів в перед нічого не готували.
Після того свекруха часто приходила до нас в гості і завжди заглядала в наш холодильник.
– Що ж ви їсти будете? У тебе там нічого немає.
Я пояснюю, що зараз відварю картоплю, насмажу сковорідку котлет і зроблю салат. Що я готую вечерю, а не на тиждень вперід.
Відтоді мама чоловіка приносе нам, як не торбу пирогів, то каструлю голубців, то запечену качку. Ми те все не з’їдаємо, майже все викидаємо, бо любимо їсти свіже. Мені шкода грошей свекрухи, адже вона вже на пенсії, прошу, щоб не носила те все нам.
А на день народження мені свекруха подарувала каструлю на цілих 7 літрів, щоб я вчилася правильно варити борщ.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
