На сьогоднішній день я живу одна у досить таки великій трикімнатній квартирі і відчуваю себе там дуже самотньо.
Чоловіка не стало три роки тому.
До того, як не стало його, я жила звичайним життям, таким, як і всі люди.
Я досить таки часто була зайнята турботою про свого чоловіка, тому нудно мені ніколи не було, мені не доводилося сумувати, часу на це зовсім не було.
Виростила я чудового сина – красеня і розумного чоловіка, він зараз має власний прибутковий бізнес, загалом, я дуже пишаюся ним, він розумна людина.
У мене двоє чудових онуків: хлопчик та дівчинка, яким я дуже рада і яких я люблю.
Але ось з невісткою у нас відносини склалися не дуже хороші, іноді я перегортаю всі картини у своїй пам’яті, і від того стає лише гірко, бо розумію, що від мене там мало що залежить, на жаль.
Я завжди ставилася до цього факту байдуже, історія відносин свекрухи і невістки стара як світ, навіть з моїх знайомих мало хто добре живе зі своїми невістками чи свекрухами, адже це зовсім чужі люди, яких не обирають.
Але я думала, що старатимуся для невістки і в нас з нею будуть добрі відносини.
Я теж колись була невісткою, тому для мене це закономірно і нормально.
Але моя невістка Оксана, мабуть, так не вважає, на жаль, вона чомусь затамувала на мене образу.
Зараз, коли почуття самотності оселилося в мені, мене наші відносини з невісткою Оксаною тепер не влаштовують.
Дружина мого сина не привозить до мене онуків, не любить навіть, коки мій син Микола ходить до неї.
Дуже рідко вони можуть до мене всі разом заїхати, коли проїжджають повз. І то, зайдуть до мене на 10 хвилин і відразу їдуть.
А я знову залишаюся одна в своїй величезній квартирі. Мені так хочеться, щоб мені хоча б онуків на канікули залишали, хочеться багато часу проводити з сім’єю, як багато інших людей, до яких на кожні свята приїжають діти.
Для мене це були б приємні клопоти.
Але ніколи вони так не роблять, пояснюючи це тим, що у дітей поряд з будинком гуртки і додаткові заняття, і возити до мене їм незручно.
Син мій теж прямо не говорить, чому так рідко до мене заїжджає, але я і сама знаю причину.
Шкода, що вчасно не налагодила відносини з невісткою, зараз все могло бути по-іншому.
Я і зараз готова це зробити, хотіла б виправити всі допущені в минулому помилки, але моя невістка зовсім не хоче йти на контакт, вона не хоче спілкуватися зі мною.
Невже дружина сина не розуміє як мені самотньо?
Адже у мене нікого не залишилося крім них і про кого ж мені тепер піклуватися, заради кого жити? Адже вона повинна розуміти, що теж колись стане літньою жінкою, буде чиєюсь свекрухою.
Боюся, що Оксана таки повторить мої помилки, а потім буде шкодувати про це багато років. Ну, ось як мені зараз виправити ситуацію, я зрозуміла, в чому була не права, і готова змінюватися.
Тільки кому це вже треба? Син теж уже не відчуває такої теплоти і любові до мене як раніше. Ось і залишилася я як та бабуся з казки «біля покинутого корита», нікому я не потрібна, і ніхто мене не любить.
Щовечора така туга бере, вовком вити хочеться. Я, здавалося б, все життя старалася, щоб всі рідні крутилися біля мене, але, напевно, перестаралася. Як же це важко усвідомлювати свою непотрібність.
Я, звісно, дуже добре розумію, що це неправильно, але мені так себе шкода, коли думаю про це. Як же мені повернути прихильність моєї невістки? Адже, коли зі мною не спілкується Марина, зі мною не хоче спілкуватися вся їх сім’я.
А сьогодні я їй зателефонувала і прямо запросила в гості. Сказала, що скучила за нею і за внуками теж, хотіла б побачити їх у себе і провести разом час, адже життя таке складне зараз, дуже важко одній.
Але невістка тактовно знайшла чергову відмовку, щоб не приїжджати. Можливо, я сама винна в ситуації, що склалася.
Адже я колись не цінувала її, була байдужа до неї, ставилася не завжди добре, а в молоді роки вона дуже горнулася до мене. Але я ж готова на все, аби тільки не бути такою самотньою і повернути любов своїх найрідніших людей.
Шкодую про це, що колись відверталася від неї, коли вона була молода. А тепер все готова зробити заради того, щоб мої рідні були зі мною.
Але вони відгородилися від мене. Ну що ще можу змінити я?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В Італії я стала жити в своє задоволення – купувала собі і добру їжу, і гарні речі, і роботу я знайшла не на фісі, де треба цілодобово сидіти, а пішла на прибирання – пів дня попрацювала, а далі вдома, вже маю час для себе. Тому повернулася додому без грошей на квартиру. Вважаю, що мій літній батько мав би поділити свій будинок навпіл між мною і братом, але брат на таке не погоджується
- В Італію на заробітки я поїхала майже 2 роки тому, у мене мрія є – купити своїм донькам по хаті в нашому селі. Ціни у нас такі, що кожна, напевно, буде по 15 тисяч доларів. Для села це гроші великі, а от в Італії, як я порахувала, за років 5 їх зароблю. Поїхала собі спокійно, бо на зятів надії мало. Та не так сталося, як гадалося
- Мій чоловік залишив мене і пішов до іншою. Мені найбільше шкода було те, що витратила на нього найкращі роки свого життя. Я відразу пішла до родини, дуже сподівалася на них, мала до кожного серйозну розмову
- В 35 років я вийшла заміж за розлученого чоловіка. Свою квартиру він залишив колишній дружині і дітям. Оскільки Віктор знімав житло, а у мене була своя двокімнатна квартира, то після одруження ми стали жити у мене. Зізнаюся, що я завжди хотіла мати сім’ю, і думала, що як я вийду заміж і у мене буде чоловік, то я стану найщасливішою жінкою у світі. Але вже з перших днів я розчарувалася в своїх очікуваннях
- Чоловіка свекрухи не стало, сама вона ніколи не працювала, то ж стала шукати, хто тепер має її забезпечувати. Олег у неї єдиний син, і вона вирішила, що тепер мій чоловік має давати їй гроші. Я би не мала претензій, якби свекруха була пенсіонеркою і якби мова йшла про оплату комунальних послуг на рівні 2-3 тисяч гривень. Але ж ні! Мама чоловіка хоче повністю перейти на наше забезпечення, а це мова йде про 10-15 тисяч гривень в місяць