Коли мені було 19 років, я познайомилася з гарним хлопцем, звали його Давид. Почали зустрічатися, як завжди красиві обіцянки, квіти, подарунки і я раптом дізнаюся, що скоро стану мамою. Я звісно що зраділа, почала мріяти, як він зробить мені пропозицію, яке в нас буде весілля і щасливе сімейне життя. Але, як тільки Давид дізнався про майбутню дитину, як все його кохання і обіцянки розтанули, як сніг на сонці.
Давид виявився просто нехорошою людиною. Він просто кинув мене, аргументувавши, що дитина йому не потрібна, а наші відносини вже давно потрібно було припинити. Загалом, змінив номер, виїхав в інше місто і більше я про нього не чула. А переді мною стояло питання що робити? Як далі жити і взагалі, що буде далі.
На той момент я працювала, заробляла звичайно небагато, свого житла не було, жила на орендованій квартирі, але батьки мені допомагали чим могли. Вирішальну роль в подальшій моїй долі зіграли батьки, переконавши залишить дитину і допомагати в подальшому.
Чесно кажучи, особливих почуттів до майбутньої дитини я не відчувала, мене більше турбувала розлука з Давидом. Але поява донечки на світ все змінила. Я глянула на життя інакше, іншими очима, другими почуттями. Тепер це була моя бажана дитина. Звичайно, було важко перші 3 роки, поки дитина не пішла в садок.
Потім пішла працювати, як би складно не було, але гроші заробляла стабільно. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю. А з орендою квартири допомогли батьки. Її тата я так більше і не бачила, та й знати не хочу. Образа до нього минула, залишилася лише байдужість. Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла заміж, а мій чоловік прийняв доньку, як рідну дитину.
Я зараз все це згадую і думаю, а якби, не приведи Господи, я тоді прийняла інше рішення, я навіть думати про це не хочу. Ото ж бережіть своїх діток і себе. Вони наші янголятка, послані нам Господом.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
