fbpx
Життєві історії
Як тата не стало, мама сама залишилася в селі. Відтоді вона щодня до мене телефонує, просить, щоб я забрала її до себе. Але мої свекри не хочуть, щоб вона жила в їх квартирі

Більше 10 років я живу в місті, маю чоловіка та двох діток.

Нам дуже допомагають батьки Петра, це правда. Навіть цю трикімнатну квартиру, в якій ми зараз живемо, вони подарували моєму чоловікові свого часу. А тато й мама мої так і жили в селі, вони люди небагаті.

Минулого року не стало, на жаль, тата, мама залишилася жити одна. Зараз їй 64 роки.

Відтоді, як моя ненька живе одна, щоразу просить мене, щоб я забрала її до себе жити, адже їй важко в селі одній і сумує за нами.

Я пояснюю щоразу своїй мамі, що ми живемо в квартирі батьків Петра, а вони будуть не в захваті, коли ще й мама там оселиться. Я ще розумію, якби вона потребувала цілодобового догляду, була старенькою, але ж вона сама зараз трохи може щось робити. Хата у мами маленька, навіть якщо її продати, то за ці гроші в місті нічого не купиш, тут ціни на житло дуже високі.

Я їй відмовляю, кажу, хай ще трохи поживе в селі сама, вже на старості років я заберу маму до себе, а зараз нехай ще сама поживе. Вона ображається, а наступного дня телефонує знову і я слухаю те ж саме.

Сьогодні мама мені знову подзвонить ввечері. А що мені їй сказати? Вона чомусь мене не хоче зрозуміти, таке враження, що думає лише про себе.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page