fbpx

Як сина не стало, ми з батьком взялися допомагати невістці з онуками. Я Валентину дуже шкодувала, давала їй гроші навіть на хліб. Невістка надякуватися не могла, адже ми з чоловіком усе6 робили для них. Вже рік відтоді минув і я задумалася, якісь сумніви закралися в мені. Валентина тепер дуже дивно поводиться і я не знаю чи правильно ми робимо, що усі гроші їй віддаємо

На превеликий жаль, три роки тому мого єдиного сина не стало. Після того його дружина, моя невістка, з онуками моїми просто сіли мені на шию, як би дивно не звучало це. Валентина просто чомусь думає тепер, що я повинна забезпечувати їх і допомагати їм в усьому, бо я їх рідна бабуся і все.

Але, правду кажучи, я так втомилася вже за весь цей час, а Валентина наче не бачить цього, або робить вигляд, що не помічає цього, вона сприймає все, як належне. І від цієї безвиході, я просто вирішила вилити душу вам, тому що більше просто нікому, мені навіть ні з ким поділитися цим. Не знаю, чи хтось зрозуміє мене. Але дуже хочу попросити вашої поради і погляду з боку, можливо, це змінить моє життя і воно налагодиться.

Син мій одружився ще зовсім молодим, бо він дізнався, що дівчина з якою він зустрічався чекає дитину, тому рішення прийняли відразу. Жила тоді молода сім’я добре, не гірше ніж інші у шлюбі.

Мій єдиний син з дружиною своєю стали жити від нас з чоловіком окремо, ми з батьком відразу подарували їм свою власну невеличку квартиру. До слова сказати, ми з чоловіком забезпечені люди і могли собі це дозволити на той час, адже єдиного сина маємо, як не крути.

А після закінчення декретної відпустки, мої діти знову дізналися, що дружина сина при надії і вони знову стануть батьками. Я це все розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, що Валентина зовсім і дня не пропрацювала, тому що її завжди лише забезпечував мій син, я вже не буду говорити про те, що ми їм допомагали дуже.

І ось коли сина не стало, його дружина вирішила, що цей обов’язок перекладається на нас з батьком, бо ми бабуся і дідусь дітям його.

Звісно, що спочатку ми допомагали їм усім без питань, про інше і мови не могло бути. Я чудово розумію, вона залишилася одна без засобів до існування, на сьогоднішній день, і на руках два хлопчика, дві маленькі дитини, яким потрібно все.

Але з часом діти пішли в садочок, і я очікувала, що невістка влаштується на роботу і сама стане трохи заробляти грошей. Тим більше, що я їй пропонувала кілька варіантів. Але Валентина вперто продовжує сидіти вдома, постійно говорить, що доводиться сидіти з дітьми часто, бо вони часто занедужують в садочку.

Тим часом, я регулярно чула від неї скарги як їй складно без чоловіка, що дітям треба купити курточку, черевики, штани, шорти, футболку і носки. Я вже так часто чую від неї ці скарги та різного роду нарікання, що відчуваю вже це своїм власним обов’язком. І так до нескінченності, адже їм постійно потрібно абсолютно все. Звичайно, я люблю своїх онуків і давала гроші їй на все. До слова за харчування в садочку своїх онуків обох теж плачу я сама, а не їх мати.

Відколи сина не стало, минув майже рік, але за цей час зовсім нічого не змінилося.

Валентина постійно жаліється мені на життя. Тільки потім ми з чоловіком стали робити інакше. Я просто брала своїх маленьких хлопчиків, йшла в магазин і купувала їм все необхідне, що вважала за потрібне. А вже з часом до списку прохань моєї невістки додалося і підвищення вартість комунальних послуг за ту квартиру, яку ми з чоловіком пристаралися своєму синові. Ми знову з чоловіком пошкодували Валю звісно, як і попередні рази, і дали їй грошей, щоб за квартиру не було боргів.

Між іншим, невістка майже на кожні вихідні привозить до нас онуків з ночівлею, вже за звичку взяла користуватися нашою добротою. Вона пояснює це тим, що хлопчикам не вистачає чоловічого спілкування і дідусь тут помічник номер один. Онуки наші гостюють у нас дуже часто і кожні вихідні, а де знаходиться в цей час їхня мама всі вихідні для мене питання. Можливо, невістка зустріла чоловіка? І не говорить, тому що знає, що тоді ми перестанемо їй допомагати. Не онукам, а саме їй.

Як нам бути тепер ми з чоловіком зовсім не знаємо? Моя невістка зовсім не хоче працювати, виходить, їй зручно так, як є. Вона добре влаштувалася і не планує нічого в своєму житті міняти. Можливо, пора поговорити нам з батьком з Валентиною серйозно, але я боюся, що вона просто позбавить нас спілкування з нашими онуками і вони усі відвернуться від нас, адже це лише від неї залежить зараз.

Дайте пораду мені, як бути в цій ситуації, адже для мене це так важливо, на сьогоднішній день. Чи можна переконати дружину мого сина самій забезпечувати себе і своїх дітей?

Шкода, але може бути так, що ми з чоловіком Валентині з онуками віддамо все, а вони забудуться про нас дуже швидко усі. Як тут бути? Чи можу я бути впевнена, що вони не відвернуться від нас і доглянуть на старості років, коли ми їм усе віддамо?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page