На сьогоднішній день я живу сама в своїй квартирі у невеликому містечку, але в досить таки хорошому районі. Маю власну трикімнатну квартиру яку ми колись купили разом з моїм чоловіком. Купили ми її самі, ще коли були молодим подружжям, без чиєїсь допомоги, збирали гроші ми довго – цілих 13 років, а до того жили з моєю матір’ю.
Мені зараз вже 63 років і я вже пенсіонерка, до цього була приватним підприємцем. Зараз маю хобі, ця справа мені подобається і ще й трохи грошей мені приносить – шию на замовлення, тому сумувати мені не доводиться, особливо, немає часу на це. Через непростий досвід я вирішила, що у своїй квартирі житиму одна. Хоч у мене є син, йому 37 років.
Михайло одружений вдруге. Перший шлюб у нього, на жаль, не склався і можливо тому, що вони жили у мене, ми жили усі разом. Я не раз говорила синові з невісткою що молода сім’я повинна жити окремо від батьків, за потреби навіть орендувати квартиру, в любому випадку це буде краще, ніж дві господині на одній кухні. Я добре пам’ятала як мені жилось з матір’ю, і те, що в домі має бути лише одна господиня.
Та молоде подружжя мене не слухало – ще молоді були вони тоді і щиро вважали, що я маю їх доглядати та все за них робити. А квартира моя ніби то мені завелика. Навіть пропонували розміняти її на дві менші квартири – щоб і мені, і їм було добре. Та я була обурена такою пропозицією, адже за які заслуги я повинна їм дарувати квартиру, і так продукти додому лише за мій кошт були та все оплачувала я. А вони в цей час жили добре.
Згодом у них народився синочок – мій внук Вадимчик. Тоді у сина з дружиною часто були суперечки, та й чесно кажучи у мене з невісткою теж стосунки були непрості. Ну не буває такого, щоб кухню дві господині ділили й жили в мирі.
Так через рік вони розлучилися, невістка з Вадимчиком від нас з’їхали. Я вирішила сказати синові, щоб він також шукав собі житло – адже чоловік повинен вміти вже сам себе забезпечувати і бути самостійним, а не жити з мамою до старості. Спочатку він ображався на мене, але згодом якось це забулось.
Часто Михайло бачився з сином, моїм внуком, і приводив його до мене. Я навіть виділила цілу кімнату для хлопчика, коли він гостював у мене, деколи він навіть ночувати лишалась.
Згодом син розповідав що зустрів жінку і планує з нею одружитись. Я зраділа за Михайла, адже він як кожна людина заслуговує бути щасливим чоловіком. Уляна була звичайною жінкою, вони познайомились на роботі, от з нею ми одразу знайшли спільну мову. Без сумнівів я одразу нагадала що на мою квартиру можуть навіть не розраховувати – як вже зібрались одружуватись, то нехай будуть серйозними людьми і самі влаштовують своє життя без моєї допомоги, але додала що в разі чогось я завжди можу їм допомогти чи то підтримкою, чи продуктами. Уляна навіть була здивована такими моїми словами, адже й не планувала поселятись у свекрухи.
Михайло же сказав що нарешті до нього дійшло що я мала рацію, і тепер він сам нестиме відповідальність за свою сім’ю і навіть вже почав відкладати кошти, щоб придбати своє власне житло. Казав, що це він мені повинен допомагати, а не навпаки. Я тоді пишалась сином як ніколи в житті – він нарешті став справжнім чоловіком і так нагадував мені свого батька.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
