fbpx

Як син одружився, став забувати про матір, вона ще й не старенька, дбати про неї не потрібно, тому часу для неї не знаходив ніколи. А 21 січня в неї був день народження, лише невістка згадала про це

Маму потрібно цінувати завжди, щоб не шкодувати, коли не стане її.

– У матері мого чоловіка був день народження 21 січня вчора день народження був. Я своєму чоловікові вранці сказала, щоб він обов’язково мамі подзвонив. Він на мене такими здивованими очима дивиться – навіщо, мовляв? Я питаю: “А ти що, забув, яке сьогодні число і що сьогодні за день?” Він – 21 січня, а що? І тільки потім зрозумів, що у матері рідної свято сьогодні, привітати її треба, – якось поскаржилася мені подруга.

Щиро кажучи, у самої Віри відносини з матір’ю чоловіка склалися не дуже добрі. Не склалося з самого початку у них. Мати Ярослава вважала, що Віра зовсім не пара її хорошому синові – дівчина вона проста, з села, без гарної освіти, старша на пару років, та ще й без свого житла.

– У Ярослава на момент нашого весілля вже була своя квартира, правда, ще не виплачений повністю кредит за неї, але все ж, – згадує Віра. – Ну і мама його завжди вважала чомусь, що я заміж виходжу тільки через квадратні метри її єдиного сина. Ось уже майже сім років чекає, коли я заберу у чоловіка квартиру, все ніяк не заспокоїться.

Навіть народження двох синів в цьому шлюбі не пом’якшили відносини свекрухи й невістки. Вона, як і раніше, ставиться до неї насторожено. Хлопчиків, як дві краплі води схожих на батька, свекруха полюбила відразу, з Вірою, все ж таки, ж вважає за краще не спілкуватися.

Сама жінка зі свекрухою без великої потреби не зустрічається взагалі, при цьому постійно нагадує чоловікові: треба, мовляв, зателефонувати матері, відвідати її, допомогти їй, вона чекає, просила зробити щось. Час від часу збирає і відправляє разом з чоловіком до бабусі на годинку-другу онуків, мовляв, треба звозити, нехай вони поспілкуються, адже діти мають спілкуватися з бабусею своєю.

– Якби не я, мені здається, чоловік би про матір свою і не згадував, – зітхає Віра.

Все це тим більше дивно, що свекруха Віри була просто чудовою матір’ю. Ростила сина з дев’яти років одна і, по суті, жила лише для нього, любила і все робила для Ярослава. Могла б і заміж вийти другий раз – не вийшла, і не тому, що не кликали. Кликали її заміж, і принаймні один претендент на руку її у неї точно був, Ярослав сам про це розповідав Вірі. Але от не захотіла мати, щоб у дитини був вітчим, адже не знала, як чужа людина ставитиметься до її дитини. Між жіночим щастям і спокоєм свого сина, матір, все таки, вибрала друге.

Свекруха завжди багато працювала, брала підробітки, викручувалася, як могла в результаті поставила сама свого сина на ноги, дала гарну освіту, допомогла купити квартиру, хоча сама завжди на всьому економити привчена, собі зайвого ніколи нічого не купить.

І відносини у матері з сином були, так і є зараз, цілком доброзичливі та зрозуміли. Вони ніколи серйозно не сперечалися і не ображалися один на одного, жили спокійно. При цьому після весілля Ярослава, для нього мати відійшла не на другий навіть, на десятий план – дорослий син про неї і не пам’ятає.

Ну так, у Ярослава, звичайно, купа насущних турбот і проблем і на роботі, і вдома. У матері ж поки все в порядку. Вона ще не стара людина, здоров’я у неї непогане, думати за неї особливо поки не потрібно.

Але ось та ж Віра, наприклад, ніколи не забуває про своїх тата й маму. Їй ніхто не нагадує про те, що потрібно зателефонувати матері чи батькові. І про матір чоловіка Віра ніколи не забуває, постійно пам’ятає про неї – про її дні народження, наприклад, за сім років шлюбу не забула ні разу, ще заздалегідь згадує про неї.

Чому ж у її чоловіка все вилітає з голови?

– Я раніше думала, що тільки у мене такий чоловік, якому все потрібно нагадувати! – зітхає сумно Віра. – Але ні, виявляється, ось у подруги – все те ж саме. Скажеш зателефонувати, купити подарунок, привітати матір – чоловік все це сам зробить. Не скажеш – навіть і не згадає про маму. Чоловікам, мабуть, матері не потрібні? Інакше чим пояснити таке ставлення? Мені, звісно прикро, адже я теж мама. Невже і мене таке чекає в майбутньому колись?

У Віри самої ростуть сини, і вона побоюється, що про неї свого часу теж ось так забудуть. Добре, якщо невістка попадеться хороша, яка нагадає про матір. А якщо ні?

– У нас бабуся-сусідка якось сказала таку фразу: синів, мовляв, народжують не собі, а для інших жінок і їх матерів. Я ще тоді, після цих слів, усміхнулася – як не собі, а кому тоді? А тепер думаю, може, і правда це? Сини – для чужих людей? «Чужі діти»? Не хочеться це усвідомлювати мені, важко. Але хіба це не правда життя? Щодня тепер думаю про це.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page