fbpx
Життєві історії
Як свекруха занедужала, то подзвонила моєму чоловікові, адже з іншим сином не спілкувалася. Ми з Андрієм приїхали до неї, накупили всього, що потрібно. Я прибрала скрізь, наготувала їсти. Тоді свекруха сказала, що нам свою квартиру подарує. Ми розуміли, що ще є брат і це не справедливо, але кожен має думати за себе і ми стали в усьому годити матері Андрія

Мама мого чоловіка дуже важка жінка, з нею нам непросто, але батьків не обирають, тому ми завжди намагалися з нею добре спілкуватися.

Чоловіка Людмили Антонівни не стало давно, своїх двох синів вона виховувала сама. Чоловік мій розповідав, що до нього і його брата мама ставилася однаково. Росли вони, як усі діти, мама працювала, виховувала дітей.

Але з роками Людмила Антонівна стала якась більш вибаглива, їй постійно нічого не подобається. Вона часто ображалася і догодити їй було все складніше.

Після весілля ми з Андрієм стали жити в моїй однокімнатній квартирі. Спочатку було все добре, а потім у нас з’явилося двоє діток, місця, звісно, мало для всіх, але ми щасливі і радіємо життю.

А згодом одружився і молодший брат Андрія, він привів невістку в квартиру до мами. З Тетяною свекруха ніколи не ладнала, адже мати Андрія з важким характером ніяк не могла змиритися, що в домі є ще одна господиня. А от Тетяна жінка дуже пряма – що думає, те говорить.

А коли в них народилася друга дитина, брат Андрія з дружиною теж з’їхали на орендоване житло, бо жити разом з матір’ю було вже зовсім непросто. Відтоді і спілкуватися між собою перестали.

А потім свекруха занедужала. Звісно зі своїм молодшим сином вона спілкуватися не хотіла, мала гордість, тому зателефонувала нам. Ми з чоловіком приїхали, купили їй все, що призначив фахівець, накупили різних продуктів. Я вихідні сиділа з нею, все прала, прибирала, готувала. Тоді свекруха сказала, що подарує нам свою квартиру.

Ми з Андрієм розуміли, що в нього ще є брат і це трішки не справедливо, але в наш час кожен має думати за себе, таке вже зараз правда життя. Відтоді ми стали добре доглядати за свекрухою, все купували для неї, що потрібно було за свої гроші. Вона пропонувала нам і свої кошти, але якось було незручно в матері брати гроші, тим паче, що вона нам обіцяла квартиру. Хоч ми й самі дуже економили, але вирішили, що за мамою маємо гарно доглядати, воно того варте.

А нещодавно свекрухи не стало. Прощання організували лише ми з Андрієм за свої власні кошти, нам ніхто й копійки не дав. А коли Андрій з братом пішли до нотаріуса, то виявилося, що свою квартиру свекруха залишила своєму рідному братові – дядькові Андрія.

Дядько квартиру віддавати не хоче тепер, каже, що така була воля його сестри. А нам з Андрієм прикро найбільше, ми так старалися для неї. В голові не вкладається чому свекруха так вчинила і чи ми ще щось можемо змінити.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page