fbpx
Життєві історії
Як роки минули, а троє дітей мої виросли, я стала їх запрошувати в гості на свята з сім’ями. Але діти мої приходять в мій дім по черзі. Коли хоче прийти син, то телефонує і запитує чи сестер обох не буде, а старша донька не любить меншої. Я постійно прошу їх помиритися, адже давно вже дорослі люди. Та діти мене чути не хочуть, їх не зібрати у моєму домі. А коли ми з батьком розлучилися, то стало ще гірше

Якось виходить так, що дуже часто люди кажуть про матір, яка виростила поганих дітей: «Ви неправильно їх виховували!» Ну як неправильно, адже вона їх добре годувала, гарно одягала, дала непогану освіту, просто характер у кожного свій, я це вже зараз добре розумію. Мені теж часто говорять про погане виховання моїх дітей, і я сама бачу, які важкі відносини між моїми трьома дітьми, але я всіх ростила зі щирою любов’ю, турбувалася про них за першої хвилини їх життя. А який вони собі шлях у житті зробили – це їх вибір. Тільки у мене один біль: мої діти один одного ненавидять, і це не просто слова, на жаль. Їх неможливо зібрати разом за одним столом, побачити їхні обійми між собою, адже при зустрічі вони швидше уникають один одного, не хочуть бачити найрідніших людей, а що вже й казати про спілкування.

Я вийшла заміж і народила першу донечку в 21 рік. Чоловік дуже сильно хотів сина, тому засмутився, коли з’явилася дівчинка у нас. Ну нічого, я взяла все виховання на себе, дала їй подвійну батьківську любов в той час, коли чоловік гарував на двох роботах, тільки щоб вдома не сидіти. Він мені постійно говорив:

– Ну що ти так бігаєш біля неї, в усьому їй годиш? Вона ж потім тобі на шию сяде, дивися, щоб не було пізно це все зрозуміти.

Та я його не слухала. Друга народилася у нас теж дівчинка. Чоловік знову засмутився, але потім відразу сказав, що буде ростити її по-пацанськи, щоб не була такою примхливою як перша наша донечка. І правда, друга дочка і так росла більш активнішою, грала з хлопцями в футбол, ходила у різні спортивні гуртки. Але чоловік втратив до неї особливий інтерес, коли народився третій хлопчик – він повністю розчинився в його вихованні. На кінець збулася його найзаповітніша мрія, а все інше відійшло на другий план.

Діти росли і ніби розділялися на три табори: старша ревнувала до молодших, вважаючи лише себе єдиною королевою, у середньою був дуже важкий характер, а син сестер, складалося таке враження, взагалі не любив, бо татом йому було дозволено все, що б йому не заманулося там.

Вже у той час без серйохних суперечок навіть жодне сімейне свято не пройшло. Скільки разів я збирала всіх дітей, плакала і благала помиритися між собою. Вони так і робили, і на якийсь час в родині запановувала тиша. Але варто було хоч комусь спровокувати суперечку і знову починалося все спочатку.

Весь час я намагалася поселити між своїми дітьми любов та повагу до рідних людей, але вони росли, а з роками нічого не змінювалося. Вони наче чужі люди між собою.

Відтоді кожен пішов своїм шляхом. Старша дочка живе зі своїм чоловіком, дуже далеко від нас. У неї двоє діток, але поки я їх бачила лише по скайпу, милі внучата, але вони якісь чужі до мене, взагалі далекі та байдужі. Середня ледве закінчила навчання, тільки тому, що я її впросила це зробити. Закінчила, відразу вийшла заміж. Пишного весілля не робили, посиділи в кафе з друзями, нас навіть не покликали з чоловіком. Через місяць вона вже розлучилася. Мене з батьком зовсім не слухається, сама собі життя псує. Один син успішно закінчив інститут, працює в банку, але характер у нього дуже зарозумілий. До цих пір живе з батьком і поки не одружився.

І ось я одна вже як більше 10 років після всіх цих подій. Діти мене не забувають: дзвонять, зрідка приїжджає середня дочка. Син теж інколи дає про себе знати, інколи заходячи до мене, але з умовою, що сестер не буде вдома. Старша тільки обіцяє як-небудь приїхати, але я розумію, що це тільки відмовки. Дочки з батьком не спілкуються, бо кажуть, що він їх не любить. Та й сестри між собою не можуть налагодити відносини, навіть в соцмережах не дружать. Кажу кожній дитині: помиріться, ну що вам тепер ворогувати, не діти ж вже давно, а зовсім дорослі люди, то ж в дитинстві лише через цукерки билися, пора б уже зібратися і посміятися над усім цим. Але всі вони вперті, живуть зі злістю в серці один до одного. Не виходить у них пробачити дитячі образи.

Я часто плачу ночами в подушку, навіть не знаю з ким поділитися своїми хвилюваннями. Що я зробила не так? Можливо, зайву увагу приділяла старшій доньці, меншій мало уваги дала? Можливо, я даремно повністю довірила сина його батькові, що він навіть вважав за краще жити з татом після нашого розлучення? Можливо, я і погана мама, але щиро та віддано люблю всіх своїх рідних дітей і онуків хочу побачити в житті, а не по скайпу. Але мабуть ніколи у мене не вийде зібрати всю родину, навіть якщо буду йти в інший світ. Дуже гірко мені, знову сумую, бо нічого вдіяти вже не можу.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page