fbpx
Життєві історії
Як рідна сестра мого чоловіка мала двох дітей, то свекруха днювала і ночувала у них, допомагала в усьому. Я тоді аж раділа, думала, що тепер я можу спокійно народжувати, адже мене чекає така ж допомога та підтримка. Як я помилялася в своїй свекрусі. Вона таки недобра дуже людина

Останнім часом мені так важко на душі! Мені зараз настільки прикро за своїх дітей, що не хочу більше мовчати зовсім!

Вся справа в моїй свекрусі. Ви не подумайте, вона хороша жінка, але розділила чомусь своїх онуків. У неї двоє дітей: син та дочка. Обоє виросли непоганими людьми, і це щира правда. Кожен має свою сім’ю. У обох по двоє діток. Тільки різниця у дітей в пів року, наші молодші.

Коли її дочка народила, свекруха була найщасливішою бабусею на світлі. Вона постійно проводила час у дочки, допомагаючи їй з її дітками, своїми власними онуками. Її свати теж приділяли онукам постійну увагу. Загалом, допомога надходила з обох сторін. Я так раділа такому ставленню до дітей, що перестала зовсім хвилюватися за себе. Адже видно ж було, як будуть і нам допомагати з дітками, рад свекруха так любить своїх онуків. А так як ми вже знали, що буде двійня, то готувалися до подвійних труднощів.

І ось, після шести місяців, у нас в родині сталося таке довгоочікуване поповнення, про яке лише мріяти можна. На світ з’явилися наші дівчатка, наші красуні. У перший місяць чоловік спеціально взяв повну відпустку, щоб допомогти мені звикнути до таких приємних клопотів, адже я одна за двома дітками зовсім не встигала. За це йому моя нескінченна подяка та шана від мене.

Але ось очікуваної допомоги від своєї свекрухи я так і не побачила, на мій превеликий жаль. Для неї ніби й не було народження наших дівчаток. Ні, вона, звичайно, приходить до нас в гості, спілкується зі своїми онуками. Але немає від неї того тепла, яке повинно виходити від бабусі. Від люблячої бабусі. Зате я постійно чую від неї, які розумні хлопчики її дочки. Як вона любить з ними возитися та гратися, вони її з пів слова розуміють.

І всі ті п’ятнадцять – двадцять хвилин, які вона проводить у нас, я тільки й слухаю її захоплені вигуки з приводу тих онуків, дітей її доньки. Дівчаткам ось уже майже пів року, а я ще ні разу не чула від свекрухи, що вона їх теж любить. Як вони виросли. Якими вони стають розумнішими з кожним днем. Не знаю чому, але мене це дуже засмучує, адже я ж бачу різницю.

Знаєте, коли вона нахвалює своїх сватів з боку дочки за їхнє ставлення і розуміння до онуків, у мене виникає нестримне бажання запитати її, а чому вона так не ставиться до своїх онуків, дітей її рідного сина. Просто у мене таке відчуття, що це буде марна трата часу і зіпсовані відносини між нами.

З чоловіком я на цю тему не розмовляла. Не хочу засмучувати його своїми образами. Адже вона, все-таки, його мама. Мама, яку він дуже любить і поважає. Яка, в свою чергу, не приймає його дітей, як своїх рідних онучок. Бабуся, яка ніколи не може знайти на них часу, адже її чекають дорогі і улюблені внуки, діти її власної улюбленої доньки.

Ну як можна в такому випадку спокійно реагувати? Я не хочу псувати з нею стосунки. Але як пояснити, що і ці дівчатка теж потребують її уваги і любові своєї власної бабусі, а я її підтримки і допомоги? Вона вже доросла людина, мала б це вже зрозуміти і сама.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook