fbpx

Як не стало нашої бабусі, до дідуся стала ходити її краща подруга. Тітка Тетяна віддала своїм дітям всі її прикраси, а бабусині квіти викопала і викинула на дорогу

Нашому діду дідусеві зараз вже 69 років. З бабусею вони разом прожили років 40, виховали двох діток, у нього четверо онуків, четверо правнуків, родина велика, можна сказати.

Сім’я у нас була дуже дружною з хорошими сімейними цінностями та відносинами, дідусь був головою нашої родини, можна так сказати, він був у нас справжнім оберегом нашого великого сімейства, ми завжди зверталися до нього усі за порадою та допомогою.

У нашому будинку завжди було багато людей і зараз ми всією сім’єю дуже дружні, завжди підтримуємо одне одного в важкі і щасливі моменти, завжди разом, постійно підтримуємо одне одного.

Всі свята ми намагалися зустрічати разом за великим сімейним столом, навіть в дитинстві – спочатку відзначаємо сім’єю, тільки потім з друзями.

Ми часто виїжджали на море декількома машинами, орендували цілий невеличкий будинок або ставили намети біля води для усіх, дійсно, таку родину, як у нас зустрінеш рідко, ми дружні дуже люди. Ми часто їздили на відпочинок разом. Останній раз я купувала квитки йому і бабусі в Одеську область, в хороший санаторій, дідусь дуже любив відпочивати біля моря.

Ми могли в будь-який момент заїхати до них у гості і попити смачного бабусиного чаю з печивом, та й вони не відставали, 1-2 рази на місяць ми зустрічалися завжди і дітей своїх так вчили, що близькі і рідні люди мають бути на першому місті, ми маємо підтримувати одне одного. Моя старша донечка три рази в тиждень їздила на тренування в їх район міста, дідусь майже завжди виходив її зустрічати на зупинці, вони просто гарно розмовляли по дорозі в басейн.

Всі мої друзі, друзі батьків, сусіди, рідні і знайомі говорили, що в родині у нас ідеальні стосунки. Ми теж так вважали. І головною людиною, який побудував ці відносини, був саме наш дідусь Петро. Ми всі цінували його і завжди прислухалися до нього.

А десь три роки тому не стало нашої бабусі. І тут же стала часто до нас ходити наша сусідка і бабусина, як вважалося раніше нами всіма, найкраща подруга тітка Тетяна. З бабусею прощалися ми всі разом, і тітка Тетяна крутилася тут же біля нас. Допомагала в усьому, спілкувалася, постійно була у дідуся Петра вдома, готувала йому, бо дід взагалі готувати не вміє, всім займалася бабуся раніше сама.

А вже буквально десь через пів року дідусь Петро повідомив, що вони збираються жити разом. у них багато спільного, йому набридла самотність і він теж хоче радісного життя на старості років. З одного боку, ми навіть зраділи – думали, як він зможе один у великій хаті сидіти, після того, як жив там стільки років з нашою бабусею, а тут нові відносини, бажання жити далі, радість та щастя в очах.

Ще через пів року вони одружилися офіційно. І тут сусідка Тетяна відчула себе справжньою господинею в домі дідуся Петра і стала встановлювати свої правила та порядки.

Приїжджати в гості просто так до дідуся тепер не можна було нам – ми мали про гостину попередити заздалегідь, за день бажано, «щоб я встигла хоч чайник поставити». На сімейні свята нас тепер не кличуть до себе тепер і не приїжджають – тітка Тетяна або недобре себе почуває, до речі, вона молодша за нашого дідуся на цілих 11 років, або їм ніколи, немає часу, щоб з нами сидіти, загалом їм взагалі не до нас. Телефоную поговорити і чую, що вона біля дідуся шепоче: “Ой, що їй знову від тебе треба? Пішли, у нас справи”.

Про моїх дітей і дітей братів вона каже, що «у них є свої дідусі-бабусі, тепер ти займаєшся нашими онуками» – тобто її. Коли вони були у відпустці біля моря, в санаторії, я дзвонила дідусеві Петрові і просила купити одну місцеву річ для дочки, а чула, як тітка Люба говорила дідусеві: «Якщо треба купити, нехай їде сама, ми відпочиваємо».

Згодом тітка Тетяна викинула всі бабусині квіти з квітника, вони не подобалися їй зовсім – краще б мені віддала, у бабусі був шикарний сад, вона так любила за ними доглядати. Я вже мовчу про бабусині прикраси – ні мені, ні мамі вони не дісталися, тепер їх носить її дочка, я не розумію чому, вважаю, що це зовсім не правильно, так не має бути.

На день народження дідуся ми приготували шикарний свято, домовлялися з ним, на який час приїдемо, все привеземо з собою. Так тітка Тетяна за день обдзвонила всіх запрошених друзів і сказала, що все відміняється, можете заїхати подарунки подарувати і все. Причини ми так і не знаємо досі. Дідусь Петро особливо не говорить на цю тему, коли намагаємося щось з’ясувати – сердиться, говорить, щоб не лізли в його родину.

Тепер це його сім’я, а нашу куди? Що змінилося в наших відносинах? Ми також його любимо і сподіваємося, що він любить нас, як раніше, адже в нашій родині нічого не змінилося, ми ж ставимося до нього, як раніше. Адже, щоб не сталося в його житті, а рідніших людей, ніж ми у нього немає. Що та тітка Тетяна задумала? Але навіщо їй це незрозуміло. До неї ми ставилися завжди добре, нічого проти не говорили, а вона влізла сама в нашу сім’ю і тут таке.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page