fbpx

Як минув рік, я випадково зустріла колишнього чоловіка з тією, яка просто взяла і забрала батька від трьох дітей. Я зібралася з силами і попрямувала їм назустріч. Привіталася, і так, між іншим, розповіла колишньому, що зараз дітям треба купити. Запропонувала йому взяти участь у купівлі. Колишній чоловік сказав, що у нього немає зайвих грошей, так як вони чекають первістка і готуються до його появи на світ. Я побажала здоров’я дружині і майбутній дитині і попрощалася з гордо піднятою головою. Я віддалялася від них, а земля йшла у мене з-під ніг

Моє життя перевернулося в одну мить, коли чоловік пішов від мене, залишивши мені трьох наших дітей. Рік тому ми з Олексієм офіційно розлучилися, проживши разом дванадцять років.

Ось і рік пройшов, а я все ніяк не можу змиритися і почати жити новим життям, в якому я одна виховую дітей, адже це дуже непросто.

Прокидаючись щоранку, спочатку я лежу з закритими очима і мрію, що він десь поруч. І так від цих думок тепло і легко на душі стає. Але не надовго. Варто тільки відкрити очі і наступає сумна реальність. Знову доводиться приймати факт його відсутності в моєму житті і в житті наших дітей. Як виявилося, це дуже важка ноша. Особливо, коли любиш. Навіть після того, що він накоїв.

Все відбулося практично раптово. За місяць до цієї події, поведінка чоловіка різко змінилася по відношенню до мене і до наших дітей. Ми почали відчуватися холод і відчуження. Я намагалася не обтяжувати його в цей момент, думала, що неприємності на роботі. Виявилося – інша жінка.

Він пішов різко і швидко. Відразу ж припинилося будь-яке спілкування. Ну, нехай я не потрібна. Так він і з дітьми не хоче бачитися! Мало того, навіть по телефону перестав з ними спілкуватися. Вони хоч і маленькі, але прекрасно розуміють, що щось трапилося.

Я не стала налаштовувати дітей проти батька. Сказала їм, що тато просто змушений виїхати надовго по роботі. Поїхав так далеко, що немає ні зв’язку, ні інтернету, щоб зв’язатися з нами. Вирішила трохи почекати. А раптом повернеться? Через деякий час дітвора заспокоїлася і перестала ставити запитання. І ми всі разом почали негласно чекати повернення тата додому.

А тепер, як минув рік, я випадково зіткнулася з ним в протилежному кінці міста. Він був такий щасливий. Він з такою ніжністю дивився на ту, яка розлучила нас. Яка просто взяла і забрала батька від трьох дітей, не подумавши, як вони будуть рости без нього.

Я зібралася з силами і попрямувала їм назустріч. Посміхаючись, привіталася першою. Поцікавилася, як у них справи. І так, між іншим, розповіла колишньому, що дітям зараз треба на літо, адже вони так швидко ростуть. Запропонувала взяти участь у купівлі. Відповідь була очікуваною, але все ж не могла не збентежити мене. Колишній чоловік сказав, що зараз у нього немає зайвих грошей, так як вони чекають первістка і готуються до його появи на світ.

Я побажала здоров’я дружині і майбутній дитині і попрощалася з гордо піднятою головою. Я віддалялася від них, а земля йшла у мене з-під ніг. Присівши на найближчу лавку, я попила води. Стало легше, але не на душі. Я не могла зібратися з думками. Я очікувала всього, чого тільки можна, але лише не зречення від рідних дітей. І з цією людиною я прожила дванадцять років.

Я для себе не могла зрозуміти, як Олексій міг так кардинально змінитися за такий короткий час. Невже він завжди був таким, а я просто цього не помічала? Я, напевно, ніколи не дізнаюся відповідь на це питання. Так уже й не хочу. Зрозуміла, що даремно плекала надію на його повернення і брехала дітям. Тепер потрібно їм якось обережно все розповісти і жити далі. Тільки як? Як підібрати потрібні слова і звідки взяти сили рухатися далі.

Фото ілюстративне – Nastroy.net.

You cannot copy content of this page