fbpx
Життєві історії
Як ми збираємося на свята, я завжди дітям зовиці купую подарунки, чоловік дає їм по гривень 100. За всі ці роки Тамара моїй дитині жодного разу цукерки не дала, бо в мене дитина одна, а вона – багатодітна мама

Пишу сюди вперше, просто ситуація така склалася, можливо так вдасться вирішити її. Непросто зараз мені, і я не знаю, як бути далі, щоб не зіпсувати усі відносини в нашій родині.

Мій чоловік з багатодітної сім’ї. Він – у батьків своїх старша дитина. У нього є 2 брата і молодша сестра. Його мати Тетяна Михайлівна так хотіла дівчинку, милу та турботливу донечку, що народжувала поки не стала мамою такої омріяної і довгоочікуваної доньки.

Коли я виходила заміж за Богдана, то думала, що старший брат з великої родини – особливо відповідальний, і максимально готовий до життя та добре розуміє, що таке сім’я та відповідальність. І в цьому я не помилилася, за винятком одного нюансу, про який напевно не здогадувалася спочатку.

Було так, що вся сім’я, як і родина, любила найменшу донечку Тамару. Мама ще з самого раннього дитинства привчила всіх синів, що щастя і благополуччя Тамари – це основне завдання їх усіх: і мами з татом, і старших братів.

Коли я виходила заміж, Тамарі тоді було всього 10 років, і ця опіка виглядала дуже цікавою, але я все розуміла, бо Тамара тоді була ще зовсім дитям. А ось через 5 років почалися непрості труднощі, які відбилися і на нашій родині.

Тамара зовсім не хотіла вчитися, постійно проводила час з друзями, вічно потрапляла в якісь ситуації, і потім потрібно було їй допомагати. І вона, без докорів сумління, дзвонила комусь із своїх старших братів і просила допомоги. І так було завжди.

Звичайно, першим в цьому списку був старший брат, мій чоловік Богдан. І ось, чоловік , навіть серед ночі, збирався за першим дзвінком Тамари і їхав її виручати. Я тоді думала – ну нічого, підросте скоро сестра, стане розумнішою – і все прийде в норму, адже з роками люди стають мудрішими. Як би не так, на жаль, нічого зовсім не мінялося навіть з роками.

Скоро Тамара вже зібралася заміж, і її весілля повинні були сплатити брати – адже у Тетяни Михайлівни немає таких грошей, вона все дітям віддавала, як сама говорить, і відкласти нічого не вийшло. А старший брат, природно, повинен вкластися у весілля сестри більше всіх, у їх сім’ї все заведено так. Ну добре.

Вийшла Тамара заміж, весілля було шикарним. У моєї свекрухи є трикімнатна квартира, і вони спочатку жили з нею. Але, зі своєю мамою Тамара не вжилася – і вони пішли на орендоване житло.

Потім у них народилася дитина, потім друга, потім новий чоловік і, знову 2 малюка, усім на превеликий подив. Тамара все своє життя звикла до того, що їй усі все щось винні, всі піклуються лише про неї одну, тепер вона все думає, що і її дітям усі щось винні.

Збираємося у Тетяни Михайлівни на якесь сімейне свято – я купую племінникам подарунки і солодощі, а Тамара, хоч би раз, щось купила моїй дитині, жодного разу моїй дитині в руки навіть цукерку не дала. Ну і добре. А недавно вони з мамою придумали, що батьки повинні жити зі старшим сином, тобто з моїм Богданом, так належить в хорошій сім’ї, а квартиру треба віддати молодшій дитині – Тамарі. І, найсумніше для мене те, що чоловік – не проти, він звик до того, що всім має допомогти і нічого поганого в цьому не бачить, що приносить користь рідним людям.

У нас двокімнатна квартира, і одна дитина. Ця квартира подарована нам моїми батьками, але свекруха вважає, що син за 20 років шлюбу зі мною – її повноправний власник і господар тут такий же, як і я сама.

Одна кімната у нашій квартирі наша, друга – сина. Так, син скоро поїде вчитися, але він же буде приїжджати. І куди? До бабусі з дідусем в кімнату? Вони мені вже щодня тільки ведуть розмови про їх нещасливу Тамару, як їй непросто і як їй зараз важко з дітьми. Але в чому я винна, чому я маю дбати про неї, чому маю брати до себе жити батьків чоловіка, коли у них є велика простора квартира?

Нехай собі свекри самі живуть зі своєю донькою та сім’єю її. Богдана я щиро кохаю, він хороша та добра людина, розлучатися не хочу, але і зі свекрами разом жити не хочу теж, тим паче в квартирі своїй, вони нам ніколи не допомагали нічим. Я не знаю, як правильно вчинити: забути про родину і жити своїм життям, чи зрозуміти чоловіка і допомогти його батькам?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page