Дуже вчасно, виходить, дочка все дізналася, – ділиться з подругою Тамара, – адже 3 роки разом прожили, добре, що нажити вони не встигли нікого й нічого, якщо так можна говорити про сім’ю рідної доньки. Принаймі, нічого серйозного. Але й добре і це.
– А як же так вийшло, що у них такі неприємності в сім’ї? – цікавиться в Тамари її знайома, – Невже колишній твій зять навіть не сказав нічого?
– Мовчав він, сама не можу зрозуміти всього, – відповідає жінка, – рік зустрічалися вони, 3 роки в шлюбі разом однією сім’єю жили, а відкрилося все зовсім випадково. Я, грішним ділом, все її народжувати квапила, адже дуже діток люблю, хотіла онука чи онучку, так мріяла, що буду гратися з немовлятком і Світланці своїй допомагати з усім.
Світланці, дочці Тамари зараз 26 років, з Павлом вона познайомилася, коли була ще зовсім молодою дівчиною, чоловік був на 12 років старший за неї, тому солідним і розумним вже тоді був.
– Але таким тоді солідним та відповідальним, ну дуже вже серйозним нам здався майбутній зять, – визнає Тамара, – сам приїжджий він, кар’єру в столиці будує, правда, за 10 років в Києві він так нічого й не купив в плані власного житла, жив на орендованій квартирі, але все ж.
– У мене ж, на жаль, не було родини, – говорив Павло рідним Світлані, – мені так було простіше, одружимося й відразу придбаємо власне житло.
Житло власне, втім, у самої Світлани якраз таки було: бабуся по батьковій лінії залишила в спадок їй свою невелику квартирку. Наречений зрадів, авторитетно заявивши, що добре, що на перших порах у них буде де жити, а він як раз назбирає ще трохи грошей, щоб квартиру більшої площі купити, щоб без кредитів і великих переплат з великими відсотками впоратися.
– Після того, як молоді люди заяву подали в РАЦС, – згадує вже зараз Тамара, – з’ясувалося, що Павло був один раз вже одружений, правда вже розлучився давно.
– По юності одружився, пояснив ще тоді відразу чоловік, – в 18 років, сам тоді ще нічого не розумів, ні, ми швидко розлучилися та дітей у нас немає.
Світлана тоді заспокоїлася, батьки почали готуватися до святкування весілля на якому, як з’ясувалося, з боку нареченого були присутні лише столичні друзі та двоюрідний брат Павла.
– У мене більше, особливо, нікого і немає, – виправдовувався тоді Павло, – так що лише ви тепер, вважай й є моя сім’я та родина моя.
– Заробляв Павло добре і це правда, – згадує Тамара, – до доньки він теж ставився досить добре, з нами був поважним, вони не дуже часто в гості приходили, але, якщо ми з батьком просили нам чимось допомогти, то зять завжди приїжджав, жодного разу не відмовив нам в чомусь і не докоряв, що звертаємося по допомогу, тому ми спокійно й зверталися до нього і сподівалися часто на Павла.
Рік тому Світлана задумалася про планування дитини. Правда, Павло зустрів її бажання без особливого ентузіазму та захоплення: ну давай, якщо хочеш так ти, але добре було б пізніше нам стати батьками, трохи ще б ми з тобою для себе пожили б. Чому? Ну квартира твоя, невеличка, однокімнатна, а мені ще пару років збирати гроші потрібно, щоб дитина народилася в хороших умовах, в просторій квартирі, а я міг забезпечити вас.
– Поки дитина ще маленька буде, – говорила Тамара Світланці своїй, – їй і не потрібна окрема кімната, вона з мамою поруч буде, так що не тягни, ми не молодіємо з роками з батьком зовсім, а хочеться в розумі та силі онуків своїх няньчити, допоможемо тобі чимось, чим зможемо.
– Ну добре, – погодився Павло з доводами своєї дружини, – давай, нехай по твоєму буде. Лише тоді давай вже твою квартиру продамо, купимо відразу побільше житло, щоб місця в ньому усім вистачило. Головне, щоб без кредитів впоратися з цим, а то ти в декрет підеш, а платити кожен місяць з однієї зарплати буде важкувато, як не крути.
Світлана, звісно, погодилася, хоча батьки й заперечували: ну і що, що кредит? Однокімнатну здавати та платити відсотки, зате дві квартири будуть в активі.
Влітку вже практично всі документи були на руках та намітили зустріч з покупцем, а ввечері пролунав дзвінок у двері. Відкривати пішла Світлана.
– Тато вдома? – на порозі стояв юнак років 17-18, – я Дмитро, мені дядько Гнат цю адресу назвав, – пояснив хлопчик ошелешеній Світлані.
Гнатом звали того самого двоюрідного брата, єдиного родича з боку чоловіка, який був на весіллі Павла. А сам Павло неспокійно м’явся в дверях.
– Уявляєте, – сумно говорила Світлана у мами, – Дмитро до тата вступати до інституту приїхав. А на малій батьківщині у мого чоловіка ще дочка 15-ти років залишилася. І рідні, включаючи його рідних батьків, повний набір. І всі живі-здорові, родина у нього досить таки велика, як виявилося.
Як стало зрозуміло вже згодом, так, Павло не брехав, одружився він дуже рано, в 18 років, швидко розлучився, всього через три роки. Після чого поїхав до столиці.
Лише Павло не сказав Світлані всієї правди, промовчав, що від першого шлюбу у нього залишилося двоє дітлахів, що батьки не змогли йому пробачити того, що дружину він залишив з двома дітьми мало не через тиждень після народження молодшої дочки, що не допомагав сім’ї практично зовсім нічим за всі ці довгі роки.
І поки його діти росли без рідного тата, а перша дружина була горда і на аліменти не подала, що його мати, батько та сестра допомагали їй, чим могли, бо дуже шкодували цю жінку з дітьми.
А в паспорт дітей батько вписувати не став. Павло просто не вважав за потрібне це робити.
– Той самий дядько Гнат з’їздив на малу батьківщину навесні, – каже Тамара, – він і повідомив синові адресу тата, а вже приїхати та подивитися на рідного батька – ініціатива самого Дмитра.
Таку неправду Світлана своєму чоловікові пробачити не змогла та й не пробачила, незабаром вони розлучилися, а Тамара благословляє небеса за те, що той самий Дмитро на порозі дому її доньки з’явився дуже вчасно.
– Продала б дочка наша власну квартиру, – каже вже тепер Тамара, – купили б спільне житло і що? І в разі розлучення – отримай на руки гроші і купуй хоч конуру в селі, і після батька успадкували б його частину діти. Так і живи зовсім з чужими людьми на одній кухні чи знову продавай та отримуй копійки? Як же не пощастило моїй доньці з таким чоловіком.
Але родина вважає, що Світлана даремно розлучилася, адже Павло, не зважаючи ні на що, добре дбав про неї, і у них би вийшла міцна сім’я.
Але чи можна будувати сім’ю на неправді? Якщо людина так вчинила раз, невже можна її довіряти і будувати одну сім’ю?
Фото ілюстративне.
