fbpx
Життєві історії
Як ми будемо всі вчотирьох поміщатися в нашій однокімнатній квартирі, я навіть не знаю. А ось батьки чоловіка живуть в хорошій двокімнатній квартирі. До того ж, в самому центрі міста. Я подумала, що вони повинні погодитися на те, щоб переїхати в нашу квартиру, а наша сім’я б переїхала в їхню квартиру. Навіщо їм двом жити в такій великій двокімнатній квартирі, а ми в цей час, чому повинні тулитися в нашій маленькій однокімнатній квартирі

Максим, мій чоловік, єдиний син в сім’ї і тому я вважала, що його батьки його люблять і готові заради нього на все. Але останні події свідчать про протилежне.

Коли ми робили весілля, батьки з обох сторін не скупилися – витрати поділили навпіл і зробили нам дуже гарне весілля. Гроші, які принесли гості, було вирішено віддати нам, щоб ми могли купити собі квартиру. Суму, якої нам не вистачало, знову ж додали батьки, поділивши її навпіл.

Тому практично відразу після одруження ми почали жити в своїй квартирі. Нашому щастю не було меж – нехай і однокімнатна, та все ж своя квартира.

Ми живемо разом вже сім років. У нас з чоловіком є ​​шестирічна дочка. Вона в цьому році піде в школу. Зараз я знову чекаю дитину, у нас через два місяці народиться хлопчик. Живемо ми і далі в своїй невеликій однокімнатній квартирі.

Як ми будемо тут всі вчотирьох поміщатися, я навіть не знаю. Коли малюк буде плакати, то, як буде спати наша дочка, а адже їй потім треба буде в школу йти вранці.

А ось батьки чоловіка живуть в хорошій двокімнатній квартирі. До того ж, в самому центрі міста. Я подумала, що вони повинні погодитися на те, щоб переїхати в нашу квартиру, а наша сім’я б переїхала в їхню квартиру. А що тут такого? Навіщо їм двом жити в такій великій двокімнатній квартирі? А ми в цей час, чому повинні тулитися в нашій маленькій однокімнатній квартирі?

Я почала вмовляти чоловіка про те, щоб він попросив своїх батьків погодитися на переїзд. Чоловік ніяк не погоджувався, і мені довелося довго його вмовляти: і вранці, і ввечері. Я наводила переконливі аргументи і нарешті чоловік здався. Загалом, він погодився і на вихідних поїхав до батьків для серйозної розмови.

Але повернувся він додому ні з чим: батьки категорично відмовилися від переїзду. Мовляв, нікуди вони переїжджати не будуть. Їм подобається їх квартира, і вони будуть жити в ній. І все.

Я була вражена тим, що батьки чоловіка зовсім не думають про те, як живемо ми. Не думають про своїх онуків. Невже їм байдуже те, як ми живемо? Невже вони не розуміють, що накопичити грошей на іншу квартиру ми просто не можемо? А більша квартира нам потрібна набагато більше, ніж їм.

Все-таки безсовісні батьки у мого чоловіка: думають тільки про себе, а про нас зовсім не думають. Наші проблеми їх абсолютно не хвилюють. Ну і черстві ж люди!

Фото ілюстративне – booking.

You cannot copy content of this page