fbpx
Життєві історії
Як моя донька вийшла заміж, то стала жити в свого чоловіка в столиці. Зять виявився лінивою людиною, працювати не хотів. А коли Іванка народила третю дитину, то відразу мені зателефонувала: “Мамо, приїжджай, будеш сидіти з дітьми, а ми обоє підемо працювати”. Я й поїхала. Спочатку зять з донькою були мені вдячні за допомогу, а потім – не те приготувала, не те подала, не так зробила. І я вирішила, що більше так тривати не може, пора мені додому. Але на мене вдома чекав сюрприз

Хочу попросити у вас поради, адже зараз опинилася у дуже непростій життєвій ситуацій, з якої непросто мені знайти вихід.

Хочу сьогодні поділитися своєю проблемою, хоча б просто поскаржитися, щоб хтось вислухав мене, і допоміг порадою. Мені 64 роки, є двоє дітей: старша дочка Іванка, їй 33 роки, живе вона в столиці з трьома моїми внуками, і син Дмитро – йому 27 років, він лише нещодавно одружився. Я дуже люблю своїх дітей, хоча вони вже зовсім дорослі та самостійні люди, але все одно вважаю їх невдячними людьми, які лише користуються моєю добротою. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся. А мене ні в що не ставлять.

Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Пів року він мені говорив неправду, причому сам від цього теж ходив постійно без настрою: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці.

Непросто досить мені далося це розлучення, особливо шкода було дітей. Синові тоді 5 років було, тримав батька за джинси і так мило просив: «Тату, не йди від мене, я буду хорошим!».

Чоловік сам хвилювався, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти досить хороші завжди вчасно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його намагаюся не турбувати зайвий раз. Ну що зробиш? Так життя склалося у нас.

Мабуть я так хвилювалася за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й різні забаганки їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – будь ласка, а на випускний – краща сукня ніж у всіх, хоч і захмарно дорога. Синові потрібна техніка, одяг, мопед – ну звичайно, синку, маєш. Крутилася на двох роботах, просила трохи грошей колишнього чоловіка, щоб легше було, але все – дітям! Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. А найсумніше було у тому, що вона кинула інститут і вийшла заміж, народила трьох дітей, зате чоловік – столичний житель. Навчатися навіщо?

Але чоловік у неї виявився людиною, яка зовсім не любить працювати, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже кликали – та скільки можна годувати вас?Навіщо стільки народжувати?

Третій онук народився, коли я тільки вийшла на пенсію, та дочка стала просити: мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обоє на роботу вийдемо. Я квартиру залишила на сина і бігом поїхала в столицю. Чесно кажучи – я шалено втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку: критикували – не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш. Я вже стала втомлюватися від їх постійних притензій, тому подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.

А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом з столиці дізналася, що він офіційно одружився, хоч і жив з нею всі ці 2 роки. Сказав, що звичайне весілля гуляти не хотіли, тому що у них своє на це бачення з нареченою: відсвяткували друзями на турбазі з шашликами «без старих». Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати».

Новина про те, що я їду додому сприйняв мій син якось прикро, ще й по телефону з сестрою посперечалися. Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і не сперечаємося особливо, але вона все робить по-своєму і зі мною не радиться зовсім. Приберуть в будинку – прекрасно, а якщо переставлю не так їх звичну обстановку, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені висловлює.

Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, в столицю точно більше не поїду.

Подітися нікуди, сина вигнати не хочеться – боюся самотності, але з невісткою мені складно. Дзвонила своїй сестрі в далеке місто, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй простіше сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми. А що робити? Як вирішити цю проблему?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – wiktionary.

You cannot copy content of this page