Розумію, що багато людей не зрозуміють мене зараз, але, можливо, хтось і зрозуміє: порадить, підтримає мене, адже я заплуталася у своєму житті і не знаю, що мені робити. Загалом, перший раз я вийшла заміж з великого та щирого кохання. Хоча про того хлопця ходили не дуже добрі чутки. Мама забороняла мені з ним зустрічатися, не пускала з дому, але я знаходила привід, щоб ніхто й не здогадався, зустрічатися з ним. Потім наречений пішов в армію служити, і я його чесно дуже чекала, а коли він повернувся, то ми розписалися. Мама плакала, але все ж склалася грошима з моїми свекрами на весілля.
Ось тільки потім я зрозуміла, що таке жити з чоловіком, який має непростий характер. Він довго не хотів влаштовуватися на роботу, я працювала одна. Були радянські непрості часи, свекруха займала високу посаду і трохи пізніше допомогла нам отримати квартиру. Пішли діти – спочатку синочок, а потім і слідом дочка – рік різниця між ними. Ось тоді чоловіка і зобов’язали працювати, хоча б на заводі. А там колектив відповідний: кожні вихідні обов’язкова гулянка, а чоловік після посиденьок стає усім незадоволений, додому приходить без настрою і постійно я йому вгодити не можу. Приходив додому і давай мені розповідати, що я все роблю не так. Я теж ніколи йому не мовчала, тому ми сперечалися постійно.
Свекри мої, зараз вже їх давно немає, були дуже хороші та добрі люди, я їм тоді могла поскаржитися, вони розмовляли зі своїм сином, щоб гарно вів себе з сім’єю і дітками і він на час якийсь заспокоювався, вибачення у нас просив з дітьми. Але через місяць-два він знову брався за старе, знову були в хаті непорозуміння. У якийсь момент я від усього втомилася, і дітей було шкода – як тільки приходить їх батько додому, вони сумними такими ходять. Я подала на розлучення, і навіть свекри прийняли мою сторону. Після розлучення чоловік поїхав, залишивши мені квартиру. Його покликав друг жити до себе і влаштував там на якусь роботу. Цей навіть і аліменти дітям надсилав.
Я довго ростила дітей одна, і все ж мені пощастило, як я тоді вважала, я вийшла заміж ще раз. Другий чоловік начебто був непоганою людиною, але з ним було нудно. До того ж він був жадібним до грошей і ні в що не ставив моїх дітей. Прожили ми з ним усього року два, він навіть потім думав відсудити у мене мою ж квартиру, але це було нерозумно зовсім з його боку. А з моєї – що я його прописала, довго ж я домагалася його виписки, добре, що та ж свекруха мені допомогла це зробити. Взагалі – вона свята була жінка. Шкода, що їх зі свекром вже немає, як і моєї мами – правнуків вони так і не побачили. А я вже бабуся хоч і працюю досі, а у дітей свої сім’ї.
І ось, коли мені вже перевалило за 50 років, на горизонті виник колишній чоловік – з’явився в соцмережах. Він самотній, вдруге не одружився працює. Полисів, погладшав. Спочатку мені було неприємно з ним спілкуватися – спогади були не з приємних. А потім все ж почалося листування, він просився до нас у відпустку і навіть діти його підтримали. Гаразд, я погодилася. Але ось у чому диво – коли він приїхав, ми знову закохалися. Як в молодості! Чоловік назбирав грошей, поводив мене по ресторанах. А потім звільнився в своєму місті і переїхав до мене – зійшлися знову. А потім він мене звозив у відпустку, за кордон, я там була вперше, ми знову були щасливі, навіть розписалися.
Але пройшов щасливий перший рік, чоловік влаштувався на своє колишнє місце роботи – на завод, і тут почався ефект дежавю: він знову став заробляти мало і гуляти з друзями щодня. Спочатку він вів себе спокійно, а потім знову почалося наше старе життя. Потім почав пригадувати все минуле: що я його вигнала, що його батьки за мене горою стояли, що я вдруге заміж виходила і що діти без нього росли.
І розійтися б знову, але боюся я самотності! Хоч такий-сякий, але свій, рідний. Ось у таких я зараз роздумах, не знаю, що і робити – вигнати з дому і доживати свій вік на самоті або мовчати і жити з ним таким, адже він вже точно не зміниться ніколи, мій Микола?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
