В житті буває по-різному: хтось з дітей живе все життя з батьками, навіть коли вже створює власну сім’ю, а хтось відразу йде в самостійне життя і до батьків лише в гості приїжджає.
Звісно, що заведено так, що хто з батьками живе, той їх і доглядає, тому й батьківський дім залишається.
Але в житті ситуації бувають різні, тому й підхід має бути різний, щоб справедливо, головне, було.
В нашій сім’ї склалося так, що саме моя рідна сестра доглядала за мамою й татом і їй дісталася батьківська хата.
Я жила, після заміжжя, в свекрухи, мені там було дуже не легко, але мова зараз зовсім не про те.
Сестра моя Олеся працювала в поліклініці санітаркою, з її робочим графіком у неї було багато вихідних. А я тоді була на заробітках.
Я завжди, коли поверталася додому, давала Олесі гроші, а коли мамі було недобре й сестра в стаціонарі з нею сиділа місяць, я дала чимало грошей, щоб оплатити їй і ліки, і харчування, адже розуміла, що не можу все кинути і відразу поїхати до мами.
А одного разу, коли маму вже виписали зі стаціонару, сестра моя до мене звернулася, стала просити, щоб я їй гроші позичила, саме для мами.
Звісно, це мене дуже здивувало, адже я й так мамі все оплачувала, коли вона в стаціонарі була, лише я давала гроші для неї на все, а сестра теж працює, має роботу, ще й мама моя пенсію отримувала, тому могли вже трішки впоратися і без мене.
Та Олеся добре знала, що в мене гроші були, тому я не могла їй відмовити.
З часом Олеся стала скаржитися, що те мамі купила, то інше щось, мовляв, ніяк не може мені віддати борг, бо для мами старається.
Я зрозуміла відразу, що вона натякала мені, що ті гроші лише на маму йдуть, тому я маю пробачити їх, адже я її донька. Я вже втомилася від натяків цих, тому й так і сказала:
– Добре вже, не віддавай, забудь вже про ті гроші і я про них вже забуду.
Сестра дуже зраділа, видно було відразу, що вона й не збиралася мені їх відавати, але то на той час велика сума була і я не думаю, що вони всі пішли на маму, сестра щось точно дітям купувала. Але ж вона і пенсію мамину собі забирала і зарплату мала, до того ж.
А коли повернулася в село і купила своїй доньці квартиру в місті, то більше за кордон не їздила, тому могла часто провідувати маму й тата, звісно, ніколи не приходила з порожніми руками і на городі все їм допомагала, коли не йду до них, то забіжу в магазин, щось смачненьке купую для них.
Коли не стало батьків, Олеся відразу ж прийшла до мене та попросила, щоб я з нею пішла в сільраду і написала відмову від хати.
Я не вважала це справедливим по відношенню до мене, адже я теж їх рідна дитина, моє життя непросте, але я бачила, що сестра зі своїм чоловіком настроєні рішуче і з хати мені нічого не перепаде, тому не хотіла псувати родинні стосунки.
Пішла й написала відмову, хоча мій чоловік ще довго зі мною після того не розмовляв.
Єдине, що я у сестри просила, щоб віддала мені земельний пай батьків, він був оформлений на маму. Я вважала, що це буде справедливим, адже мені теж має щось дістатися від них.
Олеся відразу рішуче відмовила, сказала, хто доглядав – того й майно.
Так, сестра жила з мамою й татом, в батьківській хаті, але й я ніколи від них не відверталася, допомагала чим могла. Я теж їх дитина, хіба мені не щось залишитися від моїх батьків?
Олеся за характером рішуча та вперта, їй вдалося мене переконати, що все належить по праву. Я людина спокійна, не люблю суперечок в родині, та й сперечатися не хотіла з рідною сестрою, тому й тут поступилася їй.
Хата батьків залишилася сестрі, земельний пай вона здала в оренду, щороку за нього отримує чималі гроші.
Олеся мовчить, а її чоловік хвалився сусідам, що минулого року за пай нашої матері вони отримали 18 тисяч гривень за рік.
А останньої поминальної суботи я вирішила провідати своїх батьків. Купила цукерок, печива і пішла до їх горбиків. Там я зустріла знайому, вона й мені розповіла, що моя сестра усім людям жаліється, що вона одна поставила пам’ятники, а я не дала їй ні копійки.
Мені після цього так прикро на душі. Можливо, й потрібно було щось дати сестрі, але ж вона забрала все і за той пай за рік ті пам’ятники могла зробити. Мені від тата з мамою нічого не залишилося.
Що я ще винна сестрі? Хіба я мала ще гроші їй на пам’ятники давати?
Фото ілюстративне.
