Дуже важко, коли рідні люди сваряться через гроші, коли їм якась сума псує життя.
Невже родинні стосунки можна ось так просто перекреслити через якісь гроші? Гроші можна заробити, а іншої родини не буде ніколи.
Так і сталося з моєю колежанкою, на жаль.
– Олена мені ці гроші, 20 тисяч гривень, принесла шість років тому сама, – поділилася якось зі мною моя колежанка Ірина. – Ну, у мене непростий тоді період в житті був, важкий такий, що й згадувати не хочеться. Залишилася я після розлучення з маленькою дитиною на руках, їй ще й року не було, та й ще з боргами колишнього чоловіка. Але я не просила їх у неї! Олена просто сама привезла мені ті гроші. Я відмовлялася від них відразу, адже то не мала сума. Вона переконала мене взяти їх – мовляв, у неї просто так лежать, а мені зараз потрібні вони дуже. Сестра мені сказала, щоб я взяла ці гроші, адже так просто стану на ноги швидше.
– Взяла ти їх тоді, гроші у своєї сестри?
– Так. Звичайно, тоді ці гроші дуже допомогли мені. Але тепер Олена постійно мені про це говорить, останній місяць просто проходу не дає – все мене запитує, коли я зможу повернути борг. Їй терміново знадобилися гроші: син у неї не вступив на бюджет, потрібно тепер його вчити платно, а навчання зараз недешеве. Я, звичайно, все розумію, але з якого такого доброго дива мені віддавати ці гроші саме зараз їй? Зарплата у мене – 9 тисяч гривень на руки. Вона прекрасно знає, як ми з донькою живемо. З хліба на квас переходимо, як в народі кажуть.
Олена – рідна старша сестра Ірини. Їй зараз трохи за сорок, у неї є своя сім’я – чоловік та двоє дітей, вже практично дорослих.
Живе Олена, за мірками самої Ірини, дуже навіть непогано.
Вони з чоловіком обоє працюють, у них трикімнатна квартира з ремонтом, новий автомобіль. Щоліта вони обов’язково вибираються до моря усією сім’єю, або десь у Карпати, відправляють дітей до таборів, наймають репетиторів, купують обновки і взагалі копійки не рахують.
А от сама моя колежанка зараз живе набагато скромніше своєї рідної сестри.
Після розлучення Ірина, щиро кажучи, так і не встала на ноги, як потрібно, не вийшло у неї. Вона одна виховує дочку і досі виплачує якісь борги колишнього чоловіка.
Зарплата у самої Ірини зовсім невелика, дитина часто занедужує, в садочок ходить не дуже добре, і інший раз доводиться дуже примудритися, щоб звести кінці.
З дитиною трохи допомагають батьки, але Ірина намагається їх не завантажувати, зайвий раз не хоче просити, щоб не втомлювати вже немолодих людей і максимально справлятися сама, хоча це їй дуже важко вдається.
– Тільки тим і займаюся, що вічно латаю якісь дірки, як не одне, так інше, – розповідає сумно про своє життя Ірина. – В одному місці щось тільки налагодилося, як в іншому все тріщить і рветься. Кругом перед усіма винна – перед батьками, що все у мене ось так, поганенько в житті, перед колегами, що знову на лікарняний йду, перед дитиною, що вона у мене солодше морквини нічого не бачила. Тепер ось ще й перед сестрою своєю, рідною. Я знала, що не можна було брати ці гроші в Олени, дуже шкодую, що погодилася на умовляння сестри.
А Олена ж вважає, що просити повернути своє вона має повне право.
– Так, я знаю, що у моєї рідної сестри складне матеріальне становище зараз, – розводить руками не розуміючи Олена. – Але кому зараз легко? Я теж гроші не малюю. Ні про які подарунки не йшлося спочатку, сестра знала, що ці гроші потрібно буде віддати, бо я не говорила. що я їй дарую їх. Шість років пройшло! Я вже мовчу про відсотки і про інфляцію! Коли я їй позичала їй ці гроші, то це було дуже хорошою сумою. Зараз це – звичайно, не настільки величезні гроші, але вони мене зараз дуже виручать, бо й зараз часи не прості. Але совість треба мати? Хоч щось би повернула, поки ще щось на них можна купити або зробити. Тим більше зараз мені гроші потрібні, мені теж не просто. Я розумію, що всю суму за раз вона ніде не візьме, але по 2 тисячі можна віддавати, за рік можна було б мені повернути їх.
Олена сама і дійсно готова входити в положення сестри – сказала Ірині, що та може платити частинами, хоча б по декілька тисяч на місяць, якщо вже по-іншому ніяк не виходить у неї.
– Щоб виділити пару тисяч тисяч на місяць, мені треба так вже на всьому економити, що їжі не буде за що купити, – пояснює сумно Ірина мені. – Їсти через день мені, наприклад. На чому ще заощадити, я просто не знаю, і так все купую дешеве до межі. Можна подумати, що мою рідну сестру ці гроші врятують у наш час. Так вона взагалі їх не помітить. А найголовніше, я у неї взагалі нічого не просила тоді. Сама принесла мені тих 20 тисяч. А тепер просить різко повернути все, прямо вийми та поклади!
Тепер сестри навіть не спілкуються між собою, а якщо розмова заходить, то вона лише про гроші, про тих 20 тисяч гривень, які стали між ними каменем спотикання. І хто тут правий, важко розібратися.
Не знаю, щоб я зараз робила на місці Ірини.
Фото ілюстративне.
