Таня попросила чоловіка, щоб допоміг дотягнути величезні сумки додому. Сьогодні їй знову мама передала з Італії величезну купу всього. Таня вже і забула, коли вона останній раз ходила в магазин, адже мама старанно висилала абсолютно все – і одяг, і їжу, і побутову хімію.
Мама Тетяни, Віра, вже вісімнадцять років в Італії, залишила свою єдину, тоді 17-річну донечку з бабусею і подалася в світи шукати кращої долі. Чоловік крім оковитої світу Божого не бачив, нічого йому не було цікаво, а донька росла, треба було її піднімати. Мама Віру підтримала, обіцяла за внучкою дивитися.
Всі ці роки Віра відчувала провину за те, що залишила дитину у важкий для неї підлітковий період. Тому, почуваючи себе винною, щедро платила доньці заробленими грошима. Шкода тільки, що сама Тетяна не мала до мами таких же трепетних відповідальних почуттів. Передачі мами Таня сприймала як належне. Спочатку дякувала, а потім вже просто писала список, що мама цього разу має їй купити і передати.
В університет Тетяна поступила, Віра оплатила навчання, але так сталося, що вищої освіти донька не здобула. На третьому курсі вийшла заміж, а потім народила дитину. Мамі пообіцяла, що закінчить навчання пізніше, але свого слова не дотримала, бо відразу народила другу дитину, а там вже було не до науки.
Як і всі заробітчани, Віра мріяла збудувати великий будинок, в якому вони всі разом дружно житимуть. Але всі гроші, які вона присилала додому, дочка разом з сім’єю проїдали. Тетяна постійно скаржилася мамі, що життя в Україні дороге, і їм і так ні на що не вистачає.
Якось, коли молодшій онучці було вже 6 років, Віра обережно запитала, чи планує донька йти на роботу. Зять на той час теж не працював, то ж жила сім’я повністю за рахунок зароблених Вірою грошей.
Питання матері про роботу Тетяну дуже зачепило. «Ти що, хочеш, щоб я зробила як ти колись – кинула дітей заради грошей?» – відрізала вона матері. «Так ось, знай – для мене діти важливіші за гроші».
Після цих слів Віра ще більше почувала себе винною, тому назавжди для себе закрила цю тему, сподівалася, що доньці таки колись набридне сидіти вдома і вона піде на роботу.
Тані вдома сидіти аж ніяк не набридло. У свої 35 в її трудовій книжці не було жодного запису. А навіщо – мама присилала і гроші, і одяг, і продукти. Чоловік час від часу шукав якісь підзаробітки, але теж сподівався на тещину допомогу. Та що правди таїти – весь цей час вони жили за Вірині гроші.
Віра з Італії передала доньці кілька сумок з продуктами, але попросила віднести каву Тамарі, своїй рідній сестрі, яка жила неподалік. Тетяна за мамине прохання забула, то ж тітка прийшла до них сама. А коли вже йшла додому, похитала головою і сказала: «Шкода, що моя сестра стільки років на заробітках гарувала, а так до нічого і не доробилася. А вона так мріяла про великий будинок. Ти, Тетянко, якби на роботу пішла, мамі б легше було».
Тітчині слова Тетяні, звичайно, не сподобалися, то ж вона порадила Тамарі не втручатися не в свої справи, мовляв, самі розберемося. Мало що хоче мама, звідки взяти гроші на будинок. От ремонт зробили в хаті – і вистачить, нехай дякує і за це. Життя ж бо нині дороге, треба за щось і жити. Ось приїде мама, сама побачить…
Тамара вийшла з будинку племінниці і задумалася – а й справді, як Віра приїде – за що ж вони жити будуть?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
