– Як би там не було, але це твоя мама, і ти повинна їй допомогти, – картає мене по телефону тітка Оксана, мамина рідна сестра.

– А ви, тітко, хіба не пам’ятаєте, як було? – кажу.

– Ти все маєш забути, і зараз ти, як донька, маєш забрати маму до себе, – каже мені родичка.

Мені дивно з того, що тітка так про маму турбується, адже вони все життя між собою про щось сперечалися, ніколи мирно не жили, а зараз вирішили подружитися на старість.

Зі слів родички я зрозуміла, що мама себе погано почуває, а дружина мого брата виживає її з дому. От тітка і придумала чудовий вихід, щоб мама переїхала до доньки, тобто до мене.

Але пізно вони згадали, що у них є донька. Я з своїми родичами попрощалася ще тоді, коли вони все моєму брату віддали, а мене залишили без нічого.

Я сказала, що мені треба порадитися з чоловіком, і поставила слухавку. Та тітка телефонує мені щодня і наполягає на тому, що я повинна забрати маму до себе, оскільки їй з невісткою дуже важко живеться, а у мене багато місця.

Так, зараз у мене все добре, ми з чоловіком маємо доволі просторий будинок, і без проблем могли б забрати в нього маму. Але от чи варто мені це робити після того, як мама так негарно зі мною повелася.

У мене є старший брат, Михайло, і моя мама завжди все віддавала йому, бо “Михайлику потрібніше”.  Насправді, причина була в іншому. Михайло народився в маминому першому шлюбі. Потім мама з своїм чоловіком розлучилася, вийшла заміж другий раз, і народилася я.

Мій батько любив і мене, і брата однаково, ніколи не робив різниці, а от мама не приховувала своєї прихильності до сина. Я впевнена чомусь, що свого першого чоловіка мама любила сильніше, а оскільки у них не склалося, то вона всю свою любов перенесла на сина. Тільки так я можу пояснити її надмірну опіку над братом.

Не зважаючи на те, що я молодша, я першою вийшла заміж. Мама відразу мене попередила, щоб я не розраховувала на те, що житиму з ними, це місце вона приготувала для Михайла.

І справді, коли одружився брат, він з маминого благословення привів свою дружину додому. Мама тоді була на сьомому небі від щастя. Вона стала піклуватися про брата, його дружину, потім і його дітей, а до мене мамі не було ніякого діла.

Нам з чоловіком було дуже непросто. Ми спочатку знімали квартиру, потім збирали гроші і купили однокімнатне житло. А потім чоловік став їздити на заробітки і ми почали будувати будинок.

Весь цей час ми жили в режимі повної економії, купували і собі, і дітям лише необхідне, бо решта грошей йшла на будову. У мами з татом були гроші, але вони допомагали лише брату. Для нього вони розбудували свій будинок. Згодом брату батьки і машини купили. А мені – нічого.

Не раз мені було від цього прикро, я не могла зрозуміти, чому мама так по-різному ставиться до мене і до брата. Я сама мама, у мене двоє дітей, але я між ними не роблю ніякої різниці. Ми з чоловіком давно вирішили, що дітям треба завжди давати однаково.

Батька мого не стало ще кілька років тому, це маму дуже підкосило. Вона хворіє зараз, за нею догляд потрібний, а невістка не хоче цього робити.

Михайло у всьому підтримує свою дружину, він вважає, що маму маю доглядати я, рідна донька, а не його дружина, невістка.

Але він забув одну річ – мама переписала свій будинок на нього, зробила дарчу, і саме після цього я з ними перестала спілкуватися. А як кажуть, кому спадщина, той батьків і доглядає. Ну хіба ж не так.

Але тітка, яка часто заходить до своєї сестри в гості, бачить, що їй біля невістки не дуже добре, тому вона і наполягає, щоб я забрала маму до себе.

– Ти – дочка. Ти мусиш, якщо у тебе є совість, – каже постійно мені тітка, якій дуже шкода свою сестру.

– Нічого ти не мусиш, – заспокоює мене мій чоловік. – Твоя мама давно сама зробила свій вибір, так що не картай себе, – каже.

В принципі, чоловік не проти щоб маму я до себе забрала, але він не втручається, вважає, що я сама маю вирішити.

Я все розумію, чисто по-людськи мені теж шкода свою маму, але ж вона сама поставила всі ставки на сина.

Виходить, що мама все життя брату допомагала, а на старість до мене прийде?

Я в повному сум’ятті, не знаю, як тут правильно мені вчинити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.